Тарас Прохасько - БотакЄ

14.цілувати часто

поцілунок через светр

(упродовж дня Себастян десятки разів щільно притуляється відкритими губами до вдягненої Анни і сильно і довго видихає все повітря з легенів - через светр іде тепло, і вже десь на середині видиху шкірі в місці такого поцілунку стає гаряче - якщо це робити часто, то власним теплом можна відчутно підтримувати цілованого навіть у сильні холоди - відчуття посилюються магічним значенням віддавання зсередини себе в тіло іншого чогось, що є самим життям)

15.ця недоступна структура - як мозок, як горіх, як затиснена долоня, як насіння

(на початку Себастян відчуває, що в нього розвивається певний психоз - між Аннами він не має і не хоче мати, дійсно не хоче, ніяких інших жінок - але якоїсь з таких митей розуміє, що сенсом еротики є не об’єкт, а шлях - спілкування тілесних ландшафтів - входження, проходження, перебування, повернення - диво кожного проходу - шлях, який сам провадить - всеохопність одноманітності - місце, в якому можна зустрітися з усесвітом - його психоз полягає в перебільшеній через недоступність ностальгії - навіть нейтральні ситуації він оцінює як такі, що в або поза - іноді йому аж здається, що здійснює мандрівки цим шляхом у повний зріст - просуваючись, протискуючись, перебуваючи, завмираючи, провалюючись, сковзуючи, впадаючи - лише тому, що мандрівки уявні, він думає, що живе неправильно, безбожно марнуючи подароване життя)

16.бачити Середньовіччя

(1949 рік - у горах великий голод - Анна їсть сирі зерна жита, заражені ріжками - бачить Середньовіччя, в якому відбуваються теперішні речі - відрубані голови, тортури, валки втікачів, приходи чужих, понищені лиця, широкі пояси, уроки граматики, бестіарії, музики на бенкетах, обмаль їжі, порубані ліси, засмічені ріки, мішання мов, сушені фрукти, виразкові хвороби, божевільні вистави, втрачені хроніки, рукописні апокрифи, смердючий одяг, брудне начиння, поламані руки, знищені ноги, розтягнуті сухожилля)

17.шість

(останній Анні шість років - Себастян купає її - зауважує, що чотири темніші від шкіри крапочки під ребрами і на животі є насправді недорозвиненими сосками - згадує найбільшу мрію Франциска - чи той відважився б хоч припустити - три пари грудей у його правнучки)

18.(Одну пачку карток старий Беда чомусь не забрав з-під каменя. Її знайшли аж у кінці п’ятдесятих, коли демонтували австрійські військові дороги в карпатській субальпіці. Всі до однієї поштівки були фотографіями із знаменитої у тридцятих роках чорногірської серії. Совіти ще не мали жодних карпатських видів власного друку, і ці, зняті об’єктивом риб’яче око, забрали до краєзнавчого музею у Ворохті. Написи олівцем на звороті важко було зрозуміти)

відчуття дискомфорту - це сліди попереднього смаку на слизовій, які змушують до пошуку наступного

у кожному періоді - новий слен, як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають дедалі більше території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами

літо білого вина; звикнути до австрійського зеленого вина

зустрічався з Полковником і Ярим

усі періоди проходять (бачу те вже на другій дитині і третій жінці)

добре знати, що ти є, завжди десь є

віра в те, що було в дитинстві

думати про те, як нога потрапляє між ноги і стає потертою

вона заснула коло печі з атласами рослин на колінах

коли пісяєш на мох, прибиваєш метеликів, які там сидять і вдають розгорнені листки

тепер я вже нікому не заздрю, бо бачив сльози добрості

їй можна було більше, ніж (чому деяким жінкам усе можна, може, тому, що можуть усе)

землекопи їдять руками

анімація на сонці, на хмарах, на місяці

деформація скручування

така повнота буття, що можна розчинитися всередині

(Якби можна було знати, що ці нерозшифровані послання означали - що вони означають (мої Анни не були, не будуть, а є, завжди є, так добре знати, що вони завжди десь тільки є). Якби ми знали більше людських доль, казав Себастян. Часто в цьому головна терапія баю).

Тепер підбірка листівок з Чорногорою зберігається в музеї Карпатського національного природного парку в Яремчому.

1.Себастян розказував лише те, що могло бути, і тому було так, як розказував Себастьян. Усі роки перед тим, як почати говорити, Себастян по-справжньому тільки те і робив, що дивився і думав, як розповідати історії.