Аня Гераскіна - Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Мама перелякалась, дєлов-то! Дивиться вовком.

Був би я дочка - вона б мене більше любила!

- Я не можу більше так, Міша. Я батькові розкажу (залякує).

- …

- Ти хоть шось матері хороше хоч раз зробив?

- Скворєчнік.

- Ти нормальна дитина?

- Нормальна.

- Хто тобі сказав? Нормальні діти в квача грають, в машинки. Уроки вчать!

- То ненормальні.

- Не перебивай!

- …

- Я тобі скільки раз казала?!

- Два.

- Сьогодні тільки два! Міша. Я втомилась, синку.

- …Мам, а ти правда злякалась?

- Правда.

- Дуже?

- Дуже.

- Сильно?

- Сильно.

- Це добре.

Мама плаче.

По небу пливе хмара, схожа на баранячу ногу.

Чи на свинячу.

Дощ буде. Я вам точно кажу!

Не люблю ці погодні катаклізми. Зиму не люблю - холодно і колготи під штани баба поривається на мене надівать. Єдине, шо добре - це Новий год. Подарунки, конфєти всячєскіє, наприклад…

Треба прокинутися раненько, поки всі сплять, навіть баба, і бігти до зали дивитись під ялинку. Під нею, біля гноміків - подарунки (тато їх туда поклав). Думаєте, Дід Мороз? Брехня! Кожен знає, шо Дід Мороз (аби не перестрітися з татком в районі серванта) ховає подарунки під подушку! Я писав йому в листі, шо дуже хочу справжню рушницю, але торік він приніс мені сині рейтузи зі штріпками. І як здогадався?! Бо свої фізкультурні я порвав, коли ми з Редькою перевіряли, чи обірветься канат, якщо ми висітимем на ньому вдвох.

Редька - лучший мій друг! І коли ми разом, то все так ловкенько виходить! Він уміє надувати шкреків. Плюється з трубки навіть дальше, чим я. А ще у нього є кутьонок породи боксер. З мокрим носом, добрими очима і скавчить.

Я тоже хочу собаку. Взагалі у нас є Тузік, але то не пес, а нєдоразумєніє. Якось засунув морду в лілії та бігав півдня з жовтим писком, лякав доярок.

А колись в юності він вкусив нашу врачіху Зинаїду Карповну, і після цього її доцю Аліну (соплі-по-коліна) перестали ставити зі мною в пару на утрінніках в садіку. А почали ставить Люду, яку вічно крутили на бігуді і рясно поливали «Прєлєстю».

Якось на святі мене нарядили Буратіной, а Люду, відповідно, Мальвіной (невдала, скажу, Мальвіна, бо коли смикнув за волосину, виявилось, шо то її мами крашений парік).

А я ж був ох і файний! - мама нашила на шорти зірочки із золотінок і пошила плащ червоний із занавєски, що нам тьотя Лєна дарує кожен рік. А бабуня зробила мені нос. На різінкє. Довгий і справжній.

Але в той день Люду напшикали дуже сильно, то я не втримався і, коли ми танцювали «лодочку», апчхикнув, і рєзінка порвалась. Дуже було неочікувано, особливо для Люди. Я хтів було розстроїтись, але потім до мене підійшов Андрій і, глянувши на носа, що я тримав у руці, авторитетно заявив: «Класна штука! Зроблю собі такого, і будем гулять в грачів!»

З тих пір Редька - мій друг і бойовий товариш.

А одного разу я ледве не втоп, коли поплив за кувшинками. Так Андрій мене витяг за ногу і нікому про це не сказав. Мовчазний герой! Ну Грині сказав, правда, ну і всьо. Жаль, фотоапарата в нас не було! Ну хоча б одна заваляща…

Кажуть, як не слухаєшся, прийде бабайко і вкраде.

Це коли малий був, дуже боявся. Як спати лягав, то всі шафки закривав і дивився, щоб було видно двері. Тіпа прийде бабайко, а я його по голові подушкою На! А сам тікать до матері в спальню.

- Мам, а шо це?

- Де?

- Осьо.

- Гм. Груди.

- Ого! А шо, в мене таких нема?

- А тобі треба?

- А тобі?

- Не колупайся в носі. Сядь прямо! Кому сказала.

Якщо буду себе вести погано, то ображу Боженьку. Він запише мені гріх і на суді перед ангелами сваритиме. А потім відправить прибирати райський сад тупими граблями. Ми в школі всігда, як по завучкє м’ячем попадем, так потом півдня ділянку гребемо. Я, Редька і Гриня.

Гриня в класі новенький. З сусідньої області приїхав. Ніхто з ним не дружив, поки ми не рішили зав’язать двері кабінетів фізики та історії (вони напротів). Тіпа дирк-дирк, а знутрі шоб не открить.