Аня Гераскіна - Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

- Ти б ще з гречкою зробив. Не дитина, а кухонний комбайн.

- А шо? Смачно хіба?

- Не видумуй. Хватило, що ти хліб із хлібом їв - мені перед тьотьой Ірою аж соромно було. Ніби ми тебе і не годуємо зовсім!

- Так весело же ж! На чорний кладеш білий - зєброчка.

- Зеброчка. Міша, не плямкай!

- Я не плямкаю.

- І не розмовляй.

- Я не розмовляю

- І не заперечуй матері.

- Я не заперечую!

- Так, зара батькові скажу.

- І кажіть!

- Міша!

- І кажіть, кажіть! Плямкаю, говорю, вилизую підливку, зламав відро. А то не я зламав! То дід щебень носили вчора! Щебень-но-си-ли-и-и-и-и!!…

Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте мені робіть - ріжте, бийте. До баскетбольного щита посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не буду. Я не хочу. Мені і так добре.

Добре.

А взагалі, надоїло мені це все!

чуєте!

Я від вас іду. Не хочете - не нада. Не нужен вам такий син - і не треба! Я вже все рішив.

Носки треба взяти. Багато. І дождєвік.

Ви будете плакать!

Особисто Ви, бабо, будете ридать! Сядете під холодильником і відразу згадаєте, хто Вам з шланга помідори поливав, хто гусей ганяв і хто проголосував назвати нашу свиню Маріанною (мама - проти, тато - воздєржался, дід - «ви ще в ЗАГС її одтарабаньте, на регістрацію»).

Кстаті, задумайтесь і Ви, шановний Полікарпе Ігнатовичу, хто тепер стане брехать мамі «Вони з нашим фельдшером майструють кролятнік» три дні поспіль.

Не треба сліз, мамо!

«Как провожают параходи - совсєм нє так, как поїзда…» (текст пісні).

Будьте мужні! Не сморкайтесь в фартух, бо люди дивляться.

Я стану капітаном дальнєго плавання. Адміралом дальнєго плавання стану! І ти пожалкуєш, як сварила мене за три в четверті, за желє в кармані. Персикове. Ти дістанеш моє фото, там, де я усміхнений і в шапці… Но будєт позно!

Де фонарік?

Треба взяти шось поїсти на перші дні. Тіки не варені яйця! І взяти книжку про Крузо.

Єдина халепа, що батьки поїхали - і зачинили мене в хаті. Вікна - не варіант. Я ж не тікаю! Я гордо йду!

Прийдеться перенести міропріятіє на завтра. Воно і краще - сьогодні по тєліку «Мушкетьори».

Но завтра - ви всі пожалієте!

Хоча завтра точно нє. Кому ж не хочеться дізнатися про…

На агрофірму приїхав практікант Рибалко або, як бугалтєрша його називає, Сірожа-голубчик. На голубець практикант схожий тільки тим, що від нього постійно тхне піджаркою. А так зовсім нормальний, ну то й що, шо столичний. Загоряє на сонці, носить майку «Монтана» з орлом. А як він м’яч набива - сила!

Це Зінаїда Карпівна (в неї він квартирує) сама запропонувала:

- Нехай Мішеньку Сергій з географії підтяне.

А мама сказала:

- Нехай, - і пішла на роботу.

А я сказав:

- Лабрадоргібралтар, - і не запнувся.

А батько:

- Ніхто тебе не питає.

Ввечері практикант ходить на дискотеку. Тому займаємося ми вдень. Їмо млинці зі сметаною для підпитки сил. Рибалко довго сьорбає чай (так громко, ніби йому медалі за це вішають). І приступаєм.

- Екватор.

- Шо екватор?

- Ну… цей…

- Мішо, не кросворд розгадуєм. Не мотиляй ногами.

- Спитайте мене лучше про столицю Монако! - І швидше перерив.

- Ох і вумний! Столиця Монако?…

…Монако!

- А Канади?

- Еее! Ми так не домовлялись!

Сидимо. Витягую з компота вишні, облизую пальці. Кісточками пуляю в клумбу, хай проростають.

- І великий той пароход?

- Великий, Мішка. Гро-мад-ний!

- Брешете?

- Зуб даю.

- Та всі ви дорослі брешете…

Ну хіба ходять справжні капітани у спортівках?! І я ж кажу - не ходять! А батько обіцяв, що познайомить з «самим настоящим». Я місяць ждав. Щоб спитать про шторма, про кругосвєтку. І, може, навіть попроситься юнгою! І щоб «Право руля»! І «Ліво руля»!… А у нього, людоньки, баркас. «Мирний». Та корова наша покійна за той баркас більша!

Не капітан - а так, одно названіє.

І без бороди!