Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

Тоді ж, на палубі, якийсь надто меткий журналіст (чи просто фотограф) зумів проскочити повз охоронця, що, розставивши ноги, стовбичив на певній відстані від Іветти й Таумі, й підбігти до красунечок. Він встиг промовити лише пару фраз про високе зоряне небо над ними й у душах таких знаменитостей та спробувати задати питання, чи правда, що вони зійдуть на острові Івіца, як Таумі промовила щось незнайомою мовою (чи вигукнула умовний сигнал). Іветта засміялася й схопила нахабу за голову й різко потягла вниз. Коли фотограф нагнувся, Таумі швидко присіла й чіпкими руками, мов клешнями, обхопила його за ноги. Вони підняли чоловіка й жбурнули його в море. І тут же заверещали, що за бортом людина.

Рятувальна служба судна дістала геть мокрого й на смерть переляканого хлопаку, що, незважаючи на середземноморську теплінь, ловив дрижаки й цокотів зубами. До свавільних модельок підійшов, аби задати питання, працівник охоронної служби лайнера.

— Без коментарів, — сказала Таумі, зняла з пальця великого персня з діамантом (подарунок американського магната Рочерстерфілда) і поклала на тремтячу долоню мокрого невдахи.

Іветта й собі дістала з сумочки й поклала поруч з перснем подруги щось маленьке й блискуче. То була дорогоцінна брошка. Вартість обох прикрас сягала за мільйон.

— Сеньйор не має до нас жодних претензій, — сказала Таумі. — Він сам попросив нас допомогти скупатись йому цієї вечірньої пори. Адже так, містере?

— Сі, сі, — забелькотів вражений чоловічок, що з невдахи миттєво перетворився на багача. — Я сам попросив сеньйорит. Сам, сам. Це така маленька угода про купання під зорями.

Такими були Таумі Ремпбелл й Іветта Сімпсоні. Звісно, та історія потрапила в пресу й на телебачення й додала інтересу до обох. Додала популярності, що й так зашкалювала.

Цієї ж весни обидві супермодельки брали участь у весняному показі моди, що передував Каннському фестивалю на тому ж Лазуровому березі, в Ніцці. На презентацію обидві з’явилися, тримаючись за руки. Випромінювали чарівне сяйво усмішок богинь. Разом пішли на ланч, що складався для них виключно з овочів і фруктів. Після обіду гордо, як завше, зриваючи оплески і збираючи, мов коштовні перли, захоплення, продефілювали вже кожна окремо — спочатку Іветта, потім з інтервалом у дві модельки, Таумі — червоною доріжкою (за прикладом майбутнього фестивалю) подіуму.

Після показу, що приніс великі прибутки організаторам і чималі гонорари топ-моделям (Таумі й Іветті, звичайно, найбільші), організатори влаштували прийом у ресторані місцевого гранд-готелю. Таумі за звичкою припізнилася. Вона мала прийти, привертаючи до себе, як завше, загальну увагу. Вона й привернула. І волоссям, що цього разу вільно розсипалося плечима, наче розкішні крила чорно-синього птаха. І прикрасою — вишукане кольє — на шиї. І, звісно ж, новою сукнею — жовтавою, з ледь помітними візерунками, що нагадували хвилі, чи то моря під сонцем, чи поле, що хвилюється під легким вітром. Сукня щільно, але не занадто облягала суперструнку фігурку Таумі й відкривала знамениті, обціловані сотнею, якщо не більше, чоловіків ніжки — на них примостилися легкі, ледве помітні, як дорогоцінні павутинки, туфельки-босоніжки. Таумі напівіронічно відповідала на захоплені погляди й оплески прихильників її краси й таланту, а таких чимало було в залі. Вона пошукала очима Іветту і знайшла її. Подруга наближалася до неї. Таумі поглянула на італійку, і кров шугонула їй до голови. Іветта наближалася до неї, сяючи білозубою огидною посмішкою, в сукні, точнісінько такій, яка була на Таумі.

Точнісінько такій, до найменших деталей. Таумі кинулася до Іветти, схопила за руку й потягла до виходу. Вже за дверима вона дала Іветті ляпаса й вчепилася у волосся. Потім дряпнула гострими червоними нігтями по обличчю. Два тонкі червоні рівчаки з’явилися на Іветтиних щоках.

— Що ти робиш? — закричала Іветта.

— Що я роблю?

Таумі рвонула сукню на Іветті, зачепивши при цьому пазурами її груди. Тонка дорога тканина розчахнула надвоє, на троє.

— Що я роблю, питаєш, паршива суко?! Ти навмисне вдягла це плаття?

Таумі трясла бідолашну ошелешену італійку, мов грушу. Роздерта сукня звисала клаптями, оголюючи груди Іветти, на яких, звісно, не було ліфчика, татуювання у вигляді двох маленьких кальмарів, що обіймаються, на нижній половині спини і тонюсінькі білі трусики-стринги.

— Я ж не знала, що ти замовила таку саму, — кричала Іветта, з роздертої щоки якої цебеніла кров.