Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

— Не можна, — грубувато відрізала вона. — Я сама там напівлегально. Лімітної прописки позбавили, тепер партизаню. Правда, кімната все одно окрема, а нормальні лімітниці [42] «Лімітниці» — жінки, які приїжджали у великі міста з глибокої периферії працювати на важкій непрестижній роботі. Теоретично у великих містах прописатися без наявності житла було практично неможливо, але для таких працівників зберігався ліміт на прописку. Їх прописували на койці в гуртожитку. За порушення численних правил, серед яких — заборона на народження дитини, лімітної прописки позбавляли. З часом лімітну прописку міняли на постійну, але — в тому самому гуртожитку. Чоловіки, відповідно, називалися «лімітниками». повним комплектом живуть.

— А нам куди подітися?

— А куди ви хотіли? — і зрозумівши, що відповіді ми не знаємо, зітхнула. — Добро, пішли прогуляємося до Севастополя, там тачку будемо ловити. Заодно про всі ваші пригоди розкажете, разом щось придумаємо.

— До якого… ну… як це — до Севастополя?

— Ви точно не місцеві, — зітхнула дівчина. — Це гастроном великий, недалеко, на Севастопольський площі. Там машину зловити легше.

Розговорилися по дорозі. Загалом я один розповідав, Свиня більше мовчав, аж дивно, це не схоже на нього, а Заєць — той взагалі відстав на кілька кроків і плентався позаду. Та й як сказати — розповідав: щось стримувало мене від докладного опису наших злигоднів. Обмежився тим, що втекли вчора з дому, чому — не так важливо. Куди хотіли податися з Києва — теж не має особливого значення. Про наші вранішні пригоди переказав більш докладно: і про Гідропарк, і про Колю, і про пузатого таксиста. Поки говорив, ми півдороги пройшли — попереду засвітилася вивіска «Севастополь».

— Вважайте, що вам пощастило, — зробила висновок дівчина.

— У смислі — пощастило? — не зрозумів я. — Кругом засади — і пощастило?

— Могли б із вашим Колею в іще більшу засаду залетіти. Не розумієш? Я спробую пояснити. Не дав би вам той ваш Коля сьогодні грошей. Тридцять карбованців — я не завжди такі гроші за раз заробляю, а я доросла баба.

— Скільки ж тобі років?

— Ти знаєш, що жінок не можна про таке питати?

— Ні, не знаю.

— Раз так, тоді прощаю. Вісімнадцять мені.

— Ой, не сміши! Така вже доросла баба…

— Ну, скажімо, доросліша за кожного з вас.

— А де ти працюєш? — вліз у розмову Свиня, хоча навряд чи він не здогадався про те, до чого додумався я.

— А це тобі, хлопчику, ще рано знати.

— Можна подумати, ми такі вже тупі, що нічого не зрозуміли про тебе! — вирвалося в мене, і я відразу пошкодував про це. Та наша рятівниця лише гмикнула.

— Ну, раз усе знаєш, так потім своєму другові розкажеш, — відразу поміняла тему. — Значить, я собі так усю цю ситуацію розумію, і можете мені вірити — все так би й сталося. Коля ваш до ночі самогон би свій продавав, навіть не сумнівайтеся — продав би. Ви ж самі бачили — пляшка йде приблизно за годину. Але під вечір і ближче до ночі бухарики більш активно виринають. Так що до дванадцятої ночі, може, до першої він би свій товар скинув. Йому що — сидить собі в залі чекання. А бігаєте ви, і ризикуєте, між іншим, ви. Йому серед натовпу загубитися — раз плюнути, на нього облаву треба проводити масштабну, цим ніхто займатися не буде. Він, по суті, підставив вас. Рано чи пізно менти обов’язково рейд би провели. Але так він попадається, разом із усім товаром, а так ви з однією пляшкою. Причому — неповнолітні, до того ж, не місцеві, менти помусолять вас і швидко викинуть. Він же пересидить пару днів — і знову за своє.

— Добре, якби ми не попалися так, як сьогодні, — чому б Коля нам бабки не віддав?

— Простий ти, наче чукча. Ви до ночі вже вимотані біготнею. Жерти хочеться і спати, тут не до грошей, сама така. Де ви будете шукати щось похавати серед ночі? У буфеті на вокзалі, а там дорожче. Купує Коля щось у буфеті, веде вас до себе додому. Пожували ви, попадали спати. На ранок він вам заявляє: за продукти з вас буде вираховувати. Самі заробляєте стільки, скільки він, самі себе годуйте. Може, навіть дасть якусь «троячку» чи навіть «п'ятірку», хоча за п'ять рублів такі люди вдавляться. Після дулі з маком ви і «троячці» раді, правильно? Правильно, сама знаю. Доживаєте ви до вечора, і все повторюється. Теоретично у вас за два дні шість червінців на всіх, а практично — хрін моржовий. Бо на руки Коля вам грошей далі не видає. Так можна тиждень протягти, аж поки у вас не виникне законне бажання отримати чесно зароблені гроші, нехай навіть щось із вас вирахують, і далі мандрувати по своєму маршруту. На що Коля вам відповість: він вас, мовляв, годує-поїть, живете ви на його шиї, і ще грошей вимагаєте? А що як він вас у міліцію здасть як малолітніх волоцюг?