Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

— Ви, пацани, самі до цього довели, — миролюбно промовив капітан. — Це іноді треба, у нас тут не дитяча кімната міліції, і брошур про те, що добре, а що погано, вам не читатимуть. Хто ще хоче? Я серйозно. Надумали правду міліції говорити?

Шморгаючи носом, з підлоги підвівся Заєць, підтягнув штани, застебнув їх і відійшов убік, не дивлячись ні на кого. Капітан не стримався — влупив йому щигля в потилицю, і тут Ігор не зміг утриматися — заревів уголос, розмазуючи сльози по щоках, від сорому заревів і навіть не стільки від сорому, скільки від неможливості його приховати.

Ще трохи — і я так само здамся. Виходу немає, зараз із мене так само здеруть штани і почнуть шмагати ременем, причому страждати я буду не за Батьківщину, скажімо, а через власну і досить дивну для самого себе впертість.

— Мишко! — почувся раптом жіночий голос. Впритул до ґрат стояла одна із затриманих дівчат.

Та сама.

Моя .

Коротка спідниця, напівпрозора світла блузка, занадто, як на ніжинські смаки, нафарбоване обличчя, коротка стрижка і волосся з начосом.

Не відразу я допер, що це вона до лейтенанта звертається.

Лейтенант із капітаном дивилися на неї, наче на космічного прибульця. Мишаня щось сказав капітанові на вухо, той із розумінням кивнув. Дівчина між тим не заспокоювалася:

— Ти не чуєш хіба — до тебе звертаюся!

— А з яких це пір, Рожкова, я для тебе Мишаня?

— Ти для мене вже півроку Мишаня, не треба тут перед товаришем капітаном невинні очі робити. В мене є важлива інформація, тільки для тебе і капітана твого.

— Бач, Рожкова, яка ти сьогодні грамотна. Не встигла черговий раз до мене в гості залетіти, як уже в тебе інформація є. Може, про кавалера свого щось нам розкажеш останнього? Дуже він нас цікавить, Рожкова.

— Мене він зовсім не цікавить. Ти ж мене вже півроку знаєш, мабуть, устиг зрозуміти — я з такими лише погодинно знаюся. І їхні справи мені до лампочки, своїх не розгребти.

— Правильно, Рожкова, з тобою ми ще попрацюємо сьогодні…

— Скажи держимордам, хай вийдуть! — дівчина мала на увазі сержантів, і один із них показав їй кулака:

— Дивись мені, блядь, ще одне криве слово — і в неробочий стан приведу. Виробничу травму в мене тут отримаєш.

Капітан, заклавши руки за спину, перехитувався з п'яти на носок. Глянувши на лейтенанта, жестом звелів сержантам вийти з приміщення. Той, що копнув Свиню, запитав:

— Цих жоржиків куди?

— Нікуди, — випередила його дівиця. — Це їх стосується, хай слухають.

— Ти щось про них знаєш, Рожкова? — зіграв подив лейтенант.

— Я щось про тебе знаю, Мишаня.

— Отак навіть?

— Отак.

Двері за сержантами зачинилися, лейтенант встигнув крикнути їм навздогін:

— Не тікайте далеко! — і знову зосередив усю свою увагу на дівчині. — Кажи, тільки по-діловому.

— Інакше я не вмію. Відпусти пацанів, Мишаня. Думаю, товариш капітан не буде проти.

Не дурний я вже зовсім, починаю здогадуватися, за що вона тут. У Ніжині на районі, та й у місті багатьох проститутками називали, але справжніх, натуральних професіоналок ні я, ніхто з нас ще ніколи не бачив.

— Рожа, охота тобі ото з ментами заводитися! — озвалася з лавки її приятелька. Ця приятелька, коли чесно, виглядала красивішою, але мені тоді зовсім не сподобалася.

— Цить! — шикнула наша заступниця. — А тобі, Мишаня, і твоєму старшому товаришу я ось що хочу сказати. Протримати тут неповнолітніх без того, аби повідомити батькам, ви не маєте права. Бити і пресувати їх тут у вас тим більше права немає. Я при бажанні такий хай підніму, стільки бамажок на вас накатаю — не розгребетеся.

— Ти це хотіла сказати? Рожкова, ти дурніша, ніж я думав. Тобі хтось повірить?

— Мені, може, не повірять або не захочуть вірити. Тільки доповідну на кожного з вас все одно напишуть, далеко в ящик столу заникають, і будуть цією доповідною, наче псів на повідку, тримати.

— Ти, Рожкова, вирази вибирай!

— Усе я вибираю. Ось тут товариш капітан пропонував пацанам одну схему, як їм себе поводити краще. Я вам так само розумну і вигідну схему запропоную. Протоколом ви їх ще не оформляли, вірно? Мене так само, закрили і все. Значить, теоретично випустити нас усіх можливо. Все одно підлітки в міліції — головний біль, не так повівся з ними, все, проблеми з усіх боків. Самогонника свого рано чи пізно прихопите, Михайло Сергійович з бухариками серйозну боротьбу почав. А ви просто завелися сьогодні й не знаєте тепер, як із усім цим бути. Тому й лютуєте. Правильно я кажу, товаришу капітан?