Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Ми тікали від неприємностей, але вони все одно бігли швидше і наздогнали нас.

— Ви його знаєте? — тепер капітан дивився на Литовчєнка і Тихого.

— Н-ні.. — вичавив із себе Свиня. — Ми взагалі тільки стояли…

— Стояли… Електричка в нас… Дев’ятнадцять сорок… — підтвердив Заєць. Що-що, а розклад електричок ми сьогодні вивчили добре.

— Прізвища, звідки самі?

— Носівка, — завів Свиня вчорашню казку. — До Києва приїхали канхвет на останній дзвінок. для вчительки купити.

— Де канхвети?

— Не купили, товаришу капітан… У вас тута черги кругом, — ще трохи — і Тихий зараз заплаче. — І гроші в нас на вокзалі старші хлопці забрали. Сказали — жлобів трусити треба…

— Так може, ви в міліцію йшли?

— Нє-е-е… Додому збиралися їхати…

Капітан явно втрачав контроль над ситуацією. Не знаю, як менти випасли всю нашу компанію, чому не затримали Колю, і взагалі — що вони задумали, тільки щось у розрахунках явно не зросталося. Я вже понадіявся, що нас візьмуть і викинуть на вулицю, тільки даремно: капітан, скреготнувши зубами, повернувся до старлея:

— Значить, так: ми всю йоб-компанію забираємо до нас у Залізничний. Оформляй, як положено, з паперами потім розберемося. Мені зараз головне оце партрізанське з'єднання Ковпака розколоти. Бач, — знову повернувся він до мене, — поговорили б ми з тобою, Саша Петренко, нормально, по-людськи, уже б гуляв собі. Записали б твої свідчення, викликали б батьків — нехай забирають, неповнолітніх випускаємо тільки із супроводом когось із родичів. Це закон такий. Не хочеш, граєшся, як твій старший товариш — добре, поїдеш у тюрму. Хочеш у тюрму?

— Ні, — чесно признався я.

— Ніхто не хоче. Але ж комусь там доведеться сидіти. І сидить там той, хто дурніший. Ти, я бачу, не зовсім дурний. Останній раз питаю: хто тобі дав цю пляшку, яку ти передав таксистові Кошелівцю, і від якого отримав за неї шість карбованців?

— Ніхто нічого не передавав. Гроші мої. Я не знаю нічого.

— Ти сам вибрав, пацан. Ми ще перевіримо, який ти Петренко. В машину всіх! — гаркнув капітан і, грюкнувши дверима, зник у сусідній кімнаті.

У машині з ґратами на вікнах везли таксиста в наручниках. Нас заштовхали на заднє сидіння міліцейського „жигуля“ з мигалками на даху і так, із увімкненими мигалками, повезли кудись. Їхали недовго — нас виштовхали з машини біля входу в якусь соліднішу за привокзальний відділок ментівську установу й провели повз чергову частину в кімнату, половина якої була відділена ґратами. Самі ґрати так само розділялися перегородкою. З одного боку, праворуч, сидів на лавці сумний чолов'яга у розірваній сорочці з розбитою губою, а на підлозі біля лави лежав, судячи з вигляду, смертельно п яний мужик. Ліворуч розташувалися три жінки:

огрядне бабисько із запухлим синюшним обличчям і двоє зовсім молодих дівчат. Старших за нас, це очевидно, але не так щоб набагато.

І тут я скажу, що сталося: вперше побачив жінок у тюрязі, Пацанам, мабуть, нічого, а я тільки на них глянув, особливо на одну — щось таке відчув… Ну, як, знаєте, в кіно про партизанів чи „Молоду гвардію“. Як там у них Люба Шевцова: „Ложись, гади!“ — і туфлею.

Затримані з „чоловічої“ та жіночої» половини, окрім, звісно, п'яного, зацікавлено подивилися на нас. Одна дівка зустрілася зі мною поглядом — не знаю, не вистачає в мене слів чи вищої освіти цей погляд описати. Захотілося заступитися за неї. Ось так, разом, запросто. Закричати ментам: «Випускай, я за неї посиджу!»

Нічого, зупинив сам себе. Зараз поруч посадять. Не в одну камеру, ясно, але в одному становищі ми точно опинилися.

З появою капітана лейтенант за столиком підвівся, але не виструнчився. Ми зайшли першими, капітан — за нами, замикали процесію двоє сержантів із кийками, яких наш супровідник зупинив біля виходу і наказав іти за ним. Останній, хто заходив, закрив двері.

— Як, Мишань, цей клієнт тобі ще мавпятник не обригав? — капітан кивнув на вирубаного п’яного.

— Та скоріше б уже, — демонстративно потер руки лейтенант Мишаня. — Тут он дівки без роботи сидять. Давно камери не мили, — мене наче струмом від цих слів десь унизу живота. — Та й коли ригати почне — прокинеться, легше працювати. Швидше оформимо, швидше спишемо, ви ж знаєте.

— Ти мені тут, Мишаня, мозги не вкручуй. Ось тобі трьох клієнтів привів — ці зовсім без мізків. Такими їх мами народили. Особливо оцього, — капітан дав Тихому легенького потиличника, збиваючи в нього з голови кепку. — На вокзалі прихопили, разом з усіма.