Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

— Нічого складного, — пояснив. — Мужик тільки здивувався, каже, скільки вас таких у Колі й де він нас понабирав. А ще, — Свиня хитро примружився, — я запитав, чи правда в нього гандони купити можна.

— Тобі для чого? — поцікавився Заєць.

— Нічого собі! Я тобі потім поясню, Юрець, для чого ці штучки…

— Я тобі, Юрець, зараз поясню, — встряв я. — Таким, як Свиня, на голову натягати. Ти собі на голову натягнути хотів, правда?

— Тобі, козел, — огризнувся Тихий.

— Ну, так що тобі сказали? — поцікавився Заєць.

— У нього є. Три штуки — руб. Я собі завтра куплю… мабуть…

На той час наші знання про застосування презервативів були дуже теоретичними, а про те, що ні в кого не було статевого досвіду, мабуть, не треба спеціально пояснювати. Тим не менше, в фізкультурній роздягальні ми, затамувавши подих, слухали тріпотню Арутюнова про те, як йому давали старшокласниці Юлька із Жанкою в піонерському таборі, куди вони поїхали вожатими, а він на правах звичайного піонера. З нього посміювався навіть Рудик — ні для кого не було секретом, що він тягався з однією дівицею на районі, яка жила в общазі, була на кілька років старша за нього, недавно зробила аборт і тепер не може, як казали пацани, залетіти. Тому не боялася нічого і до неї можна було напроситися «на це діло».

Тим не менше, бажання Свині мати при собі презерватив і тим самим посоліднішати у власних очах ми із Зайцем прекрасно розуміли. Тому не сперечалися, а просто зайняли пост і замовкли.

Черга Литовченка прийшла хвилин за сорок, вусатий товстун навіть устиг знайти пасажира і кудись із ним поїхати. Цього разу умовний сигнал подав моложавий таксист у джинсовій куртці. Заєць для чогось потиснув нам зі Свинею руки й пішов. Ми бачили, як він коротко поспілкувався з джинсовим, потім повернувся до гурту щасливий і наче трошки пришиблений.

— Нічого складного. Навіть не питав, хто та що. Взяв, тицьнув гроші — гуляй, Вася. Дуже просто, навіть цікаво.

Цілу наступну годину ми розважалися з того, що намагалися визначати, хто з мужиків, котрі підходять до таксистів, є нашим потенційним «клієнтом». Не вгадали жодного разу. За цей час устиг повернутися мій знайомив товстун. Стрілки годинника підсувалися до сьомої вечора, горілки поки що ніхто не потребував.

— Так можна до ранку простояти, — невдоволено промовив Свиня.

— Хоча б знаєш, за що стоїш, — заспокоїв його я. — В тебе зранку нічого не було, а тут хлоп — «троячка».

— Де воно — «хлоп»? Навіть не понюхали ті гроші…

— Для чого їх нюхати? Кажуть, гроші не пахнуть.

— Особливо — «троячки»… Диви, диви, Мавпо! Знову твій!

Справді, пузатий таксист знову подавав умовний сигнал. Я поспішив у зал чекання і здивувався, наскільки тут побільшало люду за останню годину. Дихати всередині вже практично не було чим, повітря можна, здається, помацати, а тіло під одягом відразу вкрилося липким противним потом. Колю я не побачив на старому місці, роззирнувся — він перемістився по центру, уже не читав газету — просто дрімав, або придурювався. Швидше за все, придурювався — щойно я підійшов, як він розплющив очі, спритно і мовчки витяг із сумки чергову пляшку, передав мені й знову, ніби нічого не сталося, відкинувся на спинку сидіння.

Вийшовши із залу на свіже повітря, я пройшов до таксиста вже звичним фарватером. Той так само мовчки взяв пляшку; тицьнув гроші, і я знову перестав для нього існувати. Розвернувшись, я пішов назад, спробував обійти чоловіка, що став на дорозі, але він ніби навмисне заступив мені шлях — і раптом дві міцні руки мов лещатами стиснули мені плечі.

— Стій, міліція!

У мене раптом відібрало мову. Здається, здатність говорити я втратив назавжди: чоловік, якому таксист передавав товар, разом з іще одним мужиком крутили пузатому руки. І найстрашніше — біля входу у вокзал в оточенні таких самих чоловіків у цивільному опинилися Литовченко і Тихий.

Але я помилився — голос повернувся до мене досить швидко. І різко шарпонувшись, я заверещав:

— Не бийте, дядю! Пустіть мене, дядю! Я нічого не зробив!

Поруч опинилися менти у формі. Той, хто тримав мене, коротко розпорядився:

— Ведіть цього крикуна на базу, можете по жопі дати, якщо кричатиме. Тільки не сильно, сильно йому нехай батько вправляє.

Тепер мене тримали двоє. Верещати розхотілося, і на ватяних ногах я пішов туди, куди мене повели. Рука й далі стискала зіжмакані купюри.

Спочатку мене, потім Зайця зі Свинею, і вже потім пузатого таксиста завели в якесь невеличке приміщення із казенним запахом, яке було трішки далі від привокзальних туалетів. Нас трьох посадили на лавку біля стіни, водія — на стілець біля столу. Дуже скоро це невеличке приміщення набилося чоловіками в цивільному, вони говорили, перекрикуючи один одного, були явно збуджені та невдоволені одночасно.