Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Починати бійку в класі навіть старостам не дозволено. А в цій ситуації Стародуб першим не почне. Не такий Вітька дурний.

Але й Вовчик не без клепки в голові. Довго не думав — знайшов вихід.

— Я тебе виводити не збираюся. Литовченко, Макогон — допоможіть Стародубові вийти з класу. Шо неясно?

Усе ясно.

Рудик просто і легко підставив під удар тих, хто, як я тепер розумію, народився і живе для того, аби постійно бути підставленим під чужі удари.

Ситуація відразу помінялася, причому — не на користь Стародуба. Якщо він дозволить двом із Зоопарку, двом — чого там, як є, так і є! — чмирям торкнутися до себе й вивести себе з класу, він програв. Навіть якщо дуже скоро зустрінеться з Рудиком десь на районі й вони почнуть махатися вже реально, до першої крові. Вітька сильніший за Вовку, коли йдеться про вуличне махалово. Тільки все одно за «понятіями» Стародуб лишиться в програші. Та якщо він почне опиратися нам, це означатиме — він справді зчинив бійку в класі, порушив дисципліну, наслідки для цього умовно засудженого пацана будуть не найкращими. Як не крути, Рудик вийшов із ситуації з вигодою для себе.

А нам що робити?

Не послухати Рудика — нажити собі реального ворога. Бо тут ідеться не про якісь пацанські розбори, тут Рудик перед Тамарою може своє обличчя зронити. А подібні речі не пробачаються. В усякому разі, останній тиждень хоч до школи не ходи. Вона нам, за великим рахунком, давно всралася, ця школа. Тільки ж закінчити її треба, як не крути, нормально.

Послухати Рудика — нажити собі ще більш реального ворога. Стародуб такої ганьби не пробачить, і тоді не лише до школи — по району не можна буде пройтися нормально. Ясно, до смерті Вітька не приб'є, але йому покалічити когось із нас — як два пальці обмакнути. Рудик просто відпиздить, хоча теж приємного мало, а Стародуб або зуби повибиває, або щелепу зламає, або нирки чи печінку відіб’є.

Хоч так, хоч сяк — нам пропадати.

— Шо не ясно, Макогон? Литовченко, чому сидимо?

Ми із Зайцем повільно підвелися і вийшли з-за парти. Стародуб дивився на нас холодними очима, і не знаю, як Зайцеві, а мені точно хотілося розчинитися зараз у повітрі. Попри все краєм ока я помітив, як Свиня ліг на парту, наче намагався заховатися за підручником.

— Ну-ну, — промовив Стародуб і запхав руки до кишень штанів.

— Взяли його і вивели з класу! — вкотре повторив свій наказ Рудик.

— Сам і виводь, — одними губами прошепотів Заєць.

— Ти чого там бурмочеш, ти, опариш? — гаркнув Рудик. — Вибачте, Тамаро Михайлівно, тут таке в нас…

— Нічого, нічого, Володю, я все розумію. Давайте тільки швидше, бо час іде, — біологиня, видно, почала потроху приходити до тями. Вона, мабуть, одна з небагатьох вчительок не знала повного розкладу по нашому класу. Тому не зовсім розуміла всю слизькість ситуйовини.

— Не стоїмо, не стоїмо! Литовченко, Макогон, ви затримуєте клас! — розійшовся Рудик, далі стоячи на своєму місці.

Ми із Зайцем перезирнулися і обережно наблизилися до Стародуба.

— Заєць, Макака, сіли на місце! Без вас розберуться! — попередив Вітя. Нам би так само цього хотілося, тільки тепер від нас уже нічого не залежало. Хіба Рудик назад відіграє, але ж навряд…

— Рухайтеся, рухайтеся! — Вова почав нетерпляче тупцяти на місці. — Макогон, дай йому по шиї і виводь з класу! Шо неясно!

Все, мені гаплик.

Стародуб: Чого ще придумав! Мака, тільки спробуй підійти…

Рудик: Мака, я тобі що сказав? Наведи порядок у класі!

Стародуб: Мавпо, ти хочеш трупом стати?

Рудик: Макогон, не слухай його! Роби, як я кажу!

Знаєте, того, що трапилося далі, я досі не можу пояснити. Не виконати наказ Рудика — не можна. Але ще гірше — виконати його й підняти руку на Стародуба. Я і тоді думав про це, і тепер згадую, тільки ні тоді, ні тепер не розумію, яка сила підняла мою праву руку й проти моєї волі, легенько, дуже легенько ляснула нею по потилиці Вітьки Стародуба.

Це не удар навіть був.

Моя рука його потилиці просто торкнулася.

І цього виявилося досить, бо я справді перейшов межу. Принаймні за Вітьчиними поняттями. Бо він відбив мою руку — й наступної миті я вже лежав на підлозі, вилиця горіла від міцного удару, а наді мною височів Стародуб, чекаючи, напевне, поки я встану. За законами, лежачих бити не можна. Правда, Рудик чомусь цих законів не дотримувався.

— ПРИПИНИТИ! — репетувала десь там Тамара Михайлівна. — Все, Стародуб, ти догрався! Я йду за класним керівником!

Хряснули двері.