Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Чого мене на це все потягло? Ага, згадав: мушу ж я пояснити, куди саме ми всі втрьох побігли, коли нас так ганебно з класу вигнали. Ясний перець, на спорткомплекс.

Він хоч і ніколи не був добудований, але його тільки так і називали.

Відсапалися тільки тоді, коли забігли в пройму, призначену для дверей, і пробігли далі вглиб недобудови. Чому саме сюди побігли — теж ясно. Ноги понесли, іншого пристойного сховку на всьому районі не було. Хоча всім це місце відоме, але парк культури теж один на весь Ніжин, і народ туди ходить гуляти, бо більше нема куди. Хочеш когось знайти на вихідні в місті ввечері — паняй у парк, ближче до дискотеки. Хочеш якогось придурка в нашому районі здибати — тут рано чи пізно здибаєш, сюди вся блатота підтягується в певний час.

А в таку годину в спорткомплексі нікого нема. Ну хіба хтось із старшокласників математику прогулює і курить. Але нам пощастило: сьогодні вся недобудова була порожня. Навіть бичків свіжих не валялося — це я мимоволі зафіксував.

Заєць кинув портфель на землю і з усього маху гепнувся на нього своїм худим задом. Вайлуватий і товстенький Свиня перекинув шлейку сумки через голову і почепив так, як революційні матроси в кіно чіпляли патронташі, після чого притулився спиною до брудної цегляної стіни. Я присів на цеглину, портфеля примостив поруч, звів очі догори й побачив блакитне небо, по якому пливли благенькі білі хмаринки.

Якийсь час ми всі троє мовчали. Першим не витримав Заєць:

— Якого ти хріна, Тихий, за всіма ломонувся? Сидів би собі… Тепер проблеми…

— Та ну… Проблеми, — Свиня сплюнув собі під ноги, не дивлячись на нас. — Проблеми не в мене. Що вони нам зроблять?

— Хто?

— Кінь у пальто! Чекіст та інше кодло — що вони нам зроблять? Тут тиждень до кінця лишився, вони нам погану поведінку запишуть чи на другий рік у восьмому класі лишать? Не буває такого, — і, помовчавши, додав: — Мені матушка казала. Так що тут усе чікі-пікі, не бздіть. Чекістові теж повидригуватися треба. Ти про інше, на хрін, думай.

— Та ясно, — промимрив Заєць, хоча я прекрасно розумів — нічого йому не ясно. Він серед нас був найбільшим тугодумом, це при тому, що ні я, ні Тихий не відрізнялися швидкістю реакції та оригінальністю думок.

— Хулі тобі ясно, Юрець? — Свиня знову плюнув і тепер уже подивився спочатку на Зайця, потім — на мене, і на мені свій погляд затримав. — Чекіст — фігня, біологиня — проститутка, школа — до жопи! Саню тепер якщо не Рудик дістане, то Стародуб — це точно. І якщо Рудик просто відмахає харашо, то Стародуб приб'є. А заодно й тебе, придурка.

— Мене за що? — щиро здивувався Заєць. — Його ж цеє… Мавпа вдарив… Ну, типу вдарив…

— Сам ти мавпа! — вирвалося в мене. Чомусь саме зараз мені не хотілося чути шкільне прізвисько, хоча зазвичай я був до нього байдужий.

— Я не мавпа, я — Заєць, — і це так гордо прозвучало, так пишався Юрко Литовченко своєю кликухою, що я, не дивлячись на всю серйозність моменту, не стримався і несподівано для себе зареготав. Мій регіт луною відбувся в цегляних стінах без даху, передався Свині, наче бацила грипу, він так само почав іржати, а Заєць сидів і дивився на нас, наче на ідіотів. Потім неквапно підвівся, наблизився до Свині, нахилився, простяг руку — і раптово смикнув його зігнутими гачком вказівним та середнім пальцями за підборіддя, просто під нижню щелепу.

Свиня захлинувся сміхом, смикнувся, витріщився на Зайця, покрутив пальцем біля скроні:

— Ти чого, зовсім того?

— Саїчку за переляк! — переможно промовив Заєць і повторив маневр. Свиня відклеївся від стіни й посунув на нього, але Заєць затявся — вигукнув: «За неввічливість!», відважив тому третю «сайку» і вже готовий був дати «за не підтирання», та я схопив його за руку, розвернув до себе, крикнув просто в очі:

— Ти зовсім забурів, мудак?

Тим часом Свиня миттєво заспокоївся, замислено провів собі рукою по підборіддю, якось по-дитячому запитав:

— От на хуя ти це зробив?

— А чого ти ржеш, наче мішком прибитий?

— Ні, ти можеш нормально пояснити — для чого ти це тільки що зробив?

Я дивився на них і не розумів, що саме відбувається. Тепер би якийсь розумний дядя сказав: запізніла реакція на стрес чи ще щось у такому ж дусі. Тільки мені зовсім не до їхніх стресів було. Бо, як не крути, а вбивати Стародуб і Рудик справді будуть у першу чергу мене. Рудика я при всьому класі не послухався, а на Стародуба взагалі руку підняв. При всіх.

Саня Макогон, Мавпа, Макака, Бібізяна чи як там ще, один із трьох офіційних чмошників у класі, торкнувся рукою самого Стародуба. Грізного Стародуба. Теоретично цю партію виграв Рудик — головного ворога принижено. Тільки й сам Рудик не на висоті опинився. А раз так, то в них є можливість на якийсь час укласти перемир'я, аби відловити мене і якщо не вбити, то покалічити — сто пудів. І не думайте, що я перебільшую. Все дуже серйозно.