Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

З цими словами Чекіст наблизився до мене впритул, однією рукою взяв за карк, другою — за штани ззаду, підняв над підлогою і викинув у коридор, перед цим розчахнувши носаком двері.

Наступним на черзі був Заєць. Він важчий за мене, тому Чекіст не підняв, а поволочив його до дверей.

Свиня вирішив не чекати своєї черги. Вискочив із класу сам, прихопивши свою сумку. Навздогін вилетіли й наші портфелі.

Вони із Зайцем оговталися першими. Підхопили мене під руки, поставили на підлогу, і ми, не змовляючись, побігли геть, прихопивши речі. Десь позаду чулися розкати громового голосу Чекіста, ветерана десантно-штурмового батальйону, і розпряжений регіт однокласників.

Я знав: ніхто нас не пожаліє. Всім сподобалося шоу. Так нам і треба .

Але я не знав, що робити далі. Бо, як не крути, я спробував ударити Стародуба, а Заєць, у свою чергу, не послухався Рудика.

Коли ми вибігали зі школи, нас проводжав дзвінок на перерву.

У нашому, місті останню школу збудували якраз перед розвалом Союзу. Тепер не знають, що зі школами робити, й ті, в яких неповна середня освіта, закривають. Не всі, але кілька вже закрилися. Дітей ніхто в незалежній державі народжувати не хоче, а ті, хто понароджував і дуже розумні, хочуть, аби їхня дитина по повній програмі вивчилась, плюс англійська обов'язково, без неї тепер нікуди. Я знаю кількох, та чого далеко ходити — он моя кума пішла біляшами торгувати на вокзал, аби своїй доці додаткові курси англійської проплатити. Коротше, до чого це я: на моїй пам'яті в кожній новій школі, яку будували тоді, обіцяли, що сто пудів буде басейн.

Це я тепер думаю, що мені особисто той басейн і на фіг не потрібний. Плавати наші пацани й без басейну мали де навчитися: Десна поряд, майже кожного літа батьки путівки через профком пробивали і везли дітей оздоровлювати. Мужики постійно рибу ловили, до обіду карасів із верховодками насмикають — і до інших мужиків у карти грати. Десь під обід у них пляшка з'являлася, потім — ще одна. Коротше, мій батя кожен вечір п'яний, мамка його рибиною по морді лупить і кричить: «Як ти мені надоїв, мудило недорізане!» Правда, карасів не викидала, смажила. Так щороку повторювалося, бо ми туди їздили регулярно, не дивлячись ні на що, аж поки батя від нас не пішов. Коротше, це все лірика: плавати я так і не насобачився. Але тоді, коли в школу ходив, усе одно якось по-інакшому все сприймалося: басейн при школі, не цацкі-пєцкі. Тільки все те були тільки дурні розмови. Всюди басейн стояв у проекті, й ніде його не побудували.

Це я до того, що коли нашу школу на районі будували, таки пішли далі за всіх: за стадіоном почали споруджувати спортивний комплекс. Там два спортзали передбачалося і, ясний пень, басейн. Мені мамка навіть у місцевій газеті тоді показувала, як один розумний крендель написав про перспективи нашого спорткомплексу. Ніде, типу, в області такого не буде. З усіх усюд народець потягнеться, спартакіади, запливи серед юніорів… Фігня це все. Почали щось будувати, фундамент заклали, сваї забили, плити бетонні на них кинули, почали цеглою закладати, навіть до рівня першого поверху виклали і на цьому амба, весь спорткомплекс із басейном накрився жіночим статевим органом.

Зате лишився, як тоді казали, заморожений об'єкт. Пацани це місце собі відразу накололи, і чого там тільки не творили! Курили — само собою. Сцяти постійно бігали, ну, це ясно. До речі, помочитися там означало на нашому неофіційному жаргоні «піти долити водички в басейн». По деяких закутках навіть купи накладали, але я точно знаю — то не наші. Наші пацани самі не зацікавлені все це нюхати, тому навіть відловити серунів хотіли й дати просратися конкретно. Що ще — бухали там. Не ми, ті, хто старший. В карти на гроші грали, порнографічні карти роздивлялися. Були такі, чорно-білі, на фотопапері надруковані й ножицями порізані. А ще Тихий казав, що сам бачив, як пацани туди бабів водили. Але це вже десь ближче до вечора. Жарти жартами, вірили ми йому чи ні, тільки на моїй пам'яті два рази в школу менти приходили. Старшокласників у спортзалі збирали і, як доводив той-таки Тихий, заводили туди дівок на впізнання. Аби, значить, упізнали, чи нема серед учнів старших класів нашої школи тих, хто їх у тому спорткомплексі зґвалтував. Тут, правда, Тихому повірити можна. Його мамка-прибиральниця багато про життя школи такого знає, про що ми навіть не здогадувалися. Тихий колись таємничу морду зробив і розказав, як директор із воєнруком вдвох у директорському кабінеті нажлуктилися дорогого коньяку, причому — не нашого, бо мамка Тихого сама пляшки з-під дверей кабінету забирала. Думала здати, так не прийняли. Вона потім у ті пляшки з пробками, що закручуються, олію на базарі купляла.