Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Коротше, куди не кинь — усюди клин. Це ще гірше, ніж той випадок у п'ятому класі, коли пацани на уроках паперовими скобками стрілялися. З дротиків скручували маленькі рогатки, присобачували до них тоненьку гумку-«венгерку», виривали аркуші із зошитів і робили «боєкомплекти». До речі, що міцніша скобка, то болючіше б'є. При бажанні можна око, ну, не вибити, ясно, але пошкодити добряче — факт. Так Арутюнов тоді зовсім випадково влучив цією скобкою в лоба француженці. Ось ви не повірите, що таке можливо зробити випадково, але я вам зуб даю — раз на рік подібне трапляється. Цілишся в протилежний бік, а скобка лупить просто в центр лоба вчительці іноземної мови. Арутюнову тоді ще в щоденник червоним записали: «Поведінка незадовільна. На уроці обстріляв учителя».

Так знаєте, Стародуб своїм запитанням щось подібне зробив із біологинею. Навіть гірше, ніж паперовою скобкою чи пластиліновою кулькою з плювачки в лоба їй зарядив. У подібних випадках хоч відразу розумієш, як реагувати. За вухо — і в кабінет до директора.

Та головного я вам ще не сказав: Вітя дивився не на Тамару нашу Михайлівну. Він просто на Вову Рудика витріщився. Так і жер його поглядом.

І Тамара на Рудика відразу глянула. Машинально, так ображені в першу чергу шукають собі заступника. Вова ж у нас не просто староста. Він — і це всім відомо! — ніби як закоханий у біологиню. Принаймні на її уроках із деяких пір, як я вже говорив, у нас повний порядок. Ніяка зараза не писне, а хто писне, отримає від Рудика в дюндель на найближчій перерві.

Думаю, навіть із мого корявого пояснення вам ясно: Стародуб кинув Рудикові відкритий виклик. І за тиждень до того як школа остаточно мала позбутися його, один із найбільш вибухонебезпечних учнів нашої школи нічим не ризикував.

А яким боком усі ці заморочки нас зачепили? Все якось швидко сталося, несподівано. Це я все так докладно і досить плутано пояснюю двадцять років по тому, бо за весь цей час багато про той день думав, тож можу чимало яких речей зрозуміти.

Тоді часу на роздуми ні в кого не було. Навіть Тамара хоча й почервоніла, швидко ситуацію прокачала і знайшла єдиний правильний, на її думку, вихід.

Саме такого розвитку ситуації сподівався Стародуб.

Правда, ні я, ні Заєць зі Свинею, не думали, що справа зайде аж так далеко і вгатить по нас рикошетом.

— Статеве розмноження — це як?

Може — хвилину, може — півхвилини ця важка пауза тяглася, потім біологиня відступила далі, на рятівний простір за вчительським столом, взялася руками за спинку стільця, ніби для того, аби не впасти, ковтнула щось велике й неприємне на смак, і промовила:

— Сядь на місце, Стародуб.

— Чому? Хіба я щось не те спитав? Ви ж самі просили: кому що неясно…

— Думаю, ми потім про це поговоримо, Стародуб.

— Коли це потім? — пауза. — І де?

— Сядь на місце, я сказала. І поводь себе пристойно.

— Хіба я себе непристойно поводжу?

— У цьому класі староста є? Володю, наведи порядок у класі, — схопилася Тамара Михайлівна за свою рятівну паличку.

Рудик, здається, тільки чекав команди. Повільно підвівся, повернувся до Стародуба всім корпусом, їхні погляди зустрілися.

— Тобі неясно сказано? Сядь на місце. Потім із тобою поговорять.

— Хто? Ти?

— А хоч би і я?

— Про статеве життя? 3 тобою? — кутики Вітьчиного рота окреслили посмішку. — Не цікаво з тобою про статеве життя. Хіба практичні заняття…

— ДОСИТЬ! — біологиня з червоної стала раптом зовсім блідою, ляснула по столу класним журналом. — Досить уже, Стародуб! Рудик, ти можеш навести порядок чи мені йти за вашим класним керівником?

— Не треба нам класного керівника, Тамаро Михайлівно, — Вова стиснув кулаки, сперся ними об парту. — Він зараз сам вийде з класу.

— Чого це я буду виходити з класу? Через те, що вчителька не змогла мені по предмету нічого пояснити?

— МЕНІ ЦЕ НАБРИДЛО, РУДИК! — Тамара знову ляснула по столу журналом, цього разу — легше. — Ти можеш навести Б цьому класі порядок чи ні?

— Льогко! Стародуб. сам вийдеш чи тебе вивести?

— Хто мене буде виводити? Ти? Давай!

Тут якась із бабів тихенько ойкнула. Та й ми всі завмерли: лише півгодини тому ці двоє мало не пустили один одному кров у роздягальні, й тепер запросто міг початися матч-реванш. Власне, Стародуб такого реваншу вимагав, і не за шкільним рогом, як це завжди буває, а просто тут, на людях. Він перевіряв Рудика на вошивість, і навіть друзі Вовчикові знали: почати махалово просто тут, у класі, посеред уроку, та ще й перед Тамарою, до якої староста нерівно дихав, вІН не зможе. Очко в нього заграє, хоч би яким крутим він себе не виставляв.