Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Раз усім усе відомо — то для чого вимахуватися і на повному серйозі уроки проводити, морочити всіх і себе разом із нами. Що змінить останній тиждень у школі для тих, хто піде в «бурсу» і тих, хто перейде в дев'ятий клас? Нічогісінько. Ну й порозпускали б народ. Он яка погода: травка зеленіє, сонечко блищить, індійський фільм новий крутять від сьогодні…

Так ні: нате вам повтор пройденого матеріалу!

Наша біологиня сама винна. Хоча навряд чи знає, в чому.

А я вам зараз розкажу. Перевернуся на спину, заплющу очі — так довбешка менше гуде — і розкажу.

У вчительки самої настрій того дня, як писав наш поет Козоріз, весняним був.

Зайшла — аж світиться. Причому в прямому і переносному значенні. Либа від вуха до вуха, зачіска нова, і плаття таке… ну, як вам сказати… Травневе, одним словом. Підійшла до вікна, кватирку прочинила — мені аж дихати нічим стало. Така ситуйовина, наче повітря все з класу викачали.

Просвічується в неї те плаття, гадом буду!

Не я один це помітив, але, здається, я один витріщився. Бо раптом відчув, як на мене хтось зирить, перевів погляд — точно: Арутюнов просто на мене дивиться. Одну руку в кулак стиснув, розчепіреною долонею іншої по тому кулакові ляпає. Поруч Рудик — нічого не робить, мовчки свердлить мене недобрим поглядом. Я швидко відвертаюся до Свині, а він, наче на зло — штовхає мене ліктем і головою киває: бач, мовляв, яка цяця.

Довелося легенько ляснути його по маківці.

— Ти чого? — в голосі чується образа.

— Нічого. Сиди тихо.

Свиня знизує плечима, крутить пальцем біля скроні, і раптом — я це помічаю — ловить на собі лихий Рудиків погляд. Відразу втягує голову в плечі й демонстративно відвертається. Мовляв, бачили ми ще й не таке. Подумаєш: труси під платтям окреслились…

— Задуха у вас! — повідомила тим часом Тамара, повертаючись до свого столу. — Треба хоча б трішки весни впустити. Бачите, буяє цвітом за вікном. Козоріз!

— Га? — обережно запитав той.

— Ти, здається, вірші пишеш. Тебе така ось буйна весна на рими не надихає?

— А треба? — так само обережно поцікавився Козоріз.

Запитання відразу потонуло в загальному реготі.

— Чого ви?

— Нічого, Козоріз, нічого, — Тамара махнула рукою, ніби відмахуючись від мухи. — Колись ти все зрозумієш. Усі ви колись усе зрозумієте. І весну, і взагалі… Добре, — вона вмостилася на стільці, поклала перед собою класний журнал, тільки розкривати не поспішала. Напам'ять знає всі наші оцінки. — У нас сьогодні останній урок біології. У п’ятницю його не буде, нема потреби. Все одно він за розкладом шостий, тому, думаю, вас просто відпустять додому. Тому я хочу зараз з'ясувати для себе, в кого є які запитання. Бо оцінки вже стоять. Можу всім оголосити, тільки сюрпризів не буде. Хто як учився, той те й заробив. Давайте, не соромтеся, запитуйте. Мені просто цікаво, кому що лишилося не ясним, — помовчала і додала зовсім щиро. — Як учителю вашому цікаво. Я ж вас чогось таки навчила…

— Навчили, Тамаро Михайлівно! — вголос погодився Рудик, розвернувся напівоберта до класу: — Так, ану давайте — кому що було неясно. Ти, Козоріз, добре засвоїв, де в людини череп, а де — таз?

Хтось реготнув — і раптом наче вдавився своєю смішинкою.

Те, що сталося далі, сталося абсолютно раптово.

Ніхто взагалі не був настроєний на серйозний урок, і так виглядало — пересидимо сорок п’ять хвилин за хіханьками-хаханьками. Навіть ніхто не думав щось розумне від Козоріза почути.

І тим більше ніхто не чекав, що Вітя Стародуб руку підніме.

Тихо стало в класі. Тамара зробила круглі очі, а Стародуб далі тягнув руку, причому навіть трусив нею в повітрі. Нічого собі: вперше за весь час, що Вітя вчився в нашому класі, ми побачили, як він проситься щось сказати.

Чесне слово: мені здалося, що Тамара забула, як його звати. Тому постояла, помовчала — а раптом передумає і опустить руку. Але Вітя далі тримав праву руку вгору, і біологиня здалася:

— Ну, давай…

Стародуб неквапом підвівся зі свого місця на задній парті в кутку. Обсмикнув піджак, кахикнув.

— Я тут не зовсім зрозумів… По темі статевого розмноження…

Я не знаю, чи можливо це, тільки в класі після цього запитання стало ще тихіше. Лише Тамара не мала права довго мовчати, тому проказала:

— У нас не було окремої теми. Оглядовий урок…

— А в підручнику написано.

— Написано, — погодилася Тамара, далі не розуміючи, до чого веде Стародуб. — Г'м, ну гаразд… Що ти там не зрозумів?

— Статеве розмноження — це як?