Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Тільки тепер я відчув, як тут, у цьому глухому закапелку, смерділо. Видно, народ давно облюбував це місце в якості сортиру. По кутках понакладені купи, поруч валялися шматки використаних газет і аркушів, вирваних із зошитів у клітинку. І повітря тут, здавалося, просякло сечею, хоча природна вентиляція нібито повинна була все це вивітрити. Але, мабуть, після наших людей ніколи нічого не вивітриться. Я бачив, як скривився Заєць — він серед нас був найбільш гидливим, та тут навіть не гидлива людина не могла почувати себе затишно. Таким чином, ми опинилися в дуже дивній і навіть смішній ситуації: теоретично у будь-який момент звідси можна було вийти, тільки виходити ми боялися, отже, самі себе загнали в цю смердючу пастку. І від кого б ми не ховалися, я чомусь був певен — вони скоро підуть. Довго тут о такій порі дня ніхто не затримується. Посиденьки з куревом, гітарами, анекдотами та матюками на спорткомплексі починаються десь із сьомої вечора.

Тим часом ми почули голоси — чоловічій та жіночий. Що вони говорили, не розібрати. Бо мужик говорив так, ніби жував слова, а жінка тільки реготала, причому сміх звучав не надто природно, якось істерично. Здається, вони зайшли в один із закапелків, а от що відбувається, поки незрозуміло.

І тут цікавість перемогла переляк. До того ж, нам хотілося швидше вийти з цього смердючого місця. Переконавшись, що це не по нашу душу, а просто людям для чогось приспічило зайти, ми попустилися і обережно визирнули зі сховку. Свиня навіть з не притаманною йому спритністю і легкістю тихенько скочив на протилежний бік забудови, а потім виткнув голову зі сховку. Зі свого місця він міг краще за нас бачити все, що відбувається. А судячи з виразу його обличчя, там справді відбувалося щось таке, на що варто подивитися.

Намагаючись і далі рухатись безшумно і не чіпаючи портфеля, який у цій ситуації тільки заважав, я так само обережно підтягнувся де Свині. Заєць сунув за мною. Потім, повторюючи маневр, ми вийшли зі сховку, опинившись у недобудованому коридорі, просто перед діркою в стіні, де повинно було бути вікно. Через цю пройму нам відкрилася справді несподівана картина. Настільки несподівана, що, не знаю про пацанів, а у мене точно подих перехопило.

Просто перед нами величезний незграбний чолов'яга розвернув спиною до себе розпатлану бабу. Та вперлася руками в стіну, не перестаючи реготати, а мужик тим часом задирав їй спідницю однією рукою, а другою вовтузився із штаньми. Нарешті впоравшись, він обхопив жінку ручиськами за поперек і, зробивши різкий рух, почав хитатися вперед-назад.

При цьому ні він, ні вона не промовили жодного слова.

Нам не треба було пояснювати, що відбувається. Переляк минув остаточно, замість нього прийшло якесь дивне відчуття, яке я тоді не міг пояснити. Внизу живота в мене защеміло, засвербіло, я відчув, як моєму кінцеві враз стало тісно, і не наважувався торкнутися його рукою, аби навести в штанях лад — боявся отут, при пацанах, обпаскудитися, не стриматися, вибухнути, наче ручна граната. Думаю, Заєць і Свиня відчували тоді те ж саме, бо витріщилися, затамувавши подих. Сам же я не наважувався дихнути настільки довго, що в якійсь момент відчув — зараз забракне повітря, закашляюся, нас помітять — і абзац котеняті. Тому обережно, дуже обережно, наче сапер на розмінуванні, випустив повітря через ніс і спробував далі дихати рівно.

Все, що сталося далі, сталося раптово і без жодного переходу. В якийсь момент жінка заверещала, смикнулася, відштовхнула від себе задом здорованя і розвернулася до нього обличчям. Ми сахнулися, ховаючись за стіну, та їм, очевидно, ніколи було роздивлятися довкола.

— Ти хто такий! — істерично крикнула вона. — Ти де взявся, паскуда! Ти для чого тут! Ти, скотина, скотина!

Почулися звуки, схожі на удари. Свиня визирнув першим, ми із Зайцем — за ним. Баба молотила свого кавалера кулаками по могутніх грудях. Його обличчя ми й далі не бачили, зате її я впізнав відразу, та й пацани, думаю, теж. Валька-алкоголічка, приймала на районі порожні пляшки, іншої роботи не було — вона скаржилася всім підряд, що суд позбавив її батьківських прав. Ми періодично приносили їй пляшок на карбованець, а то й на два — з-під лимонаду, пивні та молочні. Тихий, традиційно найбільш обізнаний з нас, якось повідав, що Валька колись була одружена з морським офіцером і працювала у ювелірці. Нам вона тоді видавалася дуже старою, хоча насправді їй — це вже потім стало відомо — було лише трошки за тридцять. Потім хтось у ювелірці на золоті погорів, а на Вальку, коли їй вірити, частину чогось там списали. За те, що вона чиїсь гріхи на себе взяла, їй ніби пообіцяли, що відмажуть, і таки відмазали — отримала умовно, тільки нормальної роботи для неї відтоді вже не було. Чоловік саме повернувся з рейсу, побачив таке діло — і розлучився. Дитину суд чомусь Вальці залишив. Хоча ясно, чому — який з морського офіцера батько? Ну, з того часу пішло-поїхало: баба бухати почала, в неї ночував хто попало, і, знову ж таки за відомостями Тихого, вона якийсь час навіть крадене переховувала. Зрештою сусіди не витримали, написали, що в неї в хаті притон, а там же дитина неповнолітня. Коротше, знову Валька під судом і дитину в неї забирають. Приїхав колишній батько з новою дружиною, вони дитину на себе оформили і з міста вивезли.