Пауло Коельйо - Вероніка вирішує померти

— Пам’ятаєш нашу першу зустріч? Я тоді розповіла тобі історію, щоб пояснити, що світ точнісінько такий, яким ми його бачимо. Всі вважали короля безумцем, бо він хотів встановити порядок, якого вже давно не було в головах його підданих. Але в житті є речі, цінність яких не залежить від наших поглядів. Такі, як кохання, скажімо.

Зедка помітила блиск у очах Вероніки.

— Мушу сказати, що коли комусь відпущено прожити зовсім мало і той хтось вирішує провести цей час біля ліжка, на якому спить чоловік, то мабуть, це — кохання. Скажу більше: якщо в цей час у того когось стається серцевий напад, але він і далі мовчки сидить поруч із тим чоловіком, то це кохання може перерости у щось далеко більше.

— Це може бути відчай, — мовила Вероніка. — Спроба довести, що, врешті-решт, немає жодного сенсу далі боротися за місце під сонцем. Я не можу кохати когось, хто живе в іншому світі.

— Ми всі живемо у наших власних світах. Але, глянувши на зоряне небо, можна побачити, як далекі й різні світи поєднуються в сузір’я, сонячні системи, галактики.

Вероніка підвелась і підійшла до Едуарда. Ніжно пригладила йому волосся. Добре, що вона має з ким поговорити.

— Колись давно, ще дитиною, коли мама заганяла мене до піаніно, я пообіцяла собі, що гратиму добре тільки коли закохаюся. Минулої ночі я вперше в житті відчула, як звуки вислизають з-під моїх пальців, немов я зовсім не маю над ними контролю.

Мною оволоділа якась сила, що творила мелодії й акорди, які я навіть не мріяла колись заграти. Я віддалася грі на піаніно, як віддавалася перед тим цьому юнакові, котрий не торкнувся й волосинки на моїй голові. Я була вчора сама не своя, і тоді, коли віддавалася сексу, і тоді, коли грала на піаніно. А водночас, гадаю, я була сама собою.

Вона похитала головою:

— Говорю казна-що.

Зедка пригадала свої зустрічі в просторі з усіма тими сутностями, що літають у різних напрямках. Хотіла про це розповісти Вероніці, але побоялася, що це її ще більше заплутає.

— Ти зараз знову скажеш, що маєш померти. Але послухай, що я тобі скажу. Є люди, котрі все життя прагнуть пережити таку мить, яку ти пережила минулої ночі, але їм це так і не вдається. Якби ти мала померти зараз, ти вмирала б із серцем, повним любові.

Зедка підвелася.

— Тобі нічого втрачати. Багато хто відмовляється від любові саме тому, що боїться ризикувати своїм майбутнім і своїм минулим. В тебе ж є тільки теперішня мить.

Підійшла до Вероніки й поцілувала її.

— Якщо я тут ще хоч трохи затримаюсь, я ніколи звідси не вийду. Я вилікувалася тут від депресії, але й довідалася, що є ще й інші різновиди божевілля. Нехай вони будуть зі мною, бо хочу почати дивитись на життя власними очима.

Прийшовши сюди, я була в глибокій депресії. Тепер я пишаюся своїм божевіллям. Зовні я поводитимусь, як і всі інші. Ходитиму за покупками до супермаркету, базікатиму з друзями, марнуватиму дорогоцінний час за телевізором. Але знатиму, що душа моя вільна і що я можу мріяти й спілкуватися з іншими світами, про існування яких раніше навіть не здогадувалась.

Часом робитиму якісь дурниці, щоб люди могли казати: «Та ж її щойно випустили з Віллету!» Але я знаю, що душа моя цілісна, бо життя моє має сенс. Я зможу милуватися заходом сонця, вірячи, що стоїть за цим усім Бог. Коли мене хтось роздратує, я скажу йому все, що про нього думаю, не дбаючи, що він подумає про мене, адже всі й далі говоритимуть: «Та ж її щойно випустили з Віллету!»

Я дивитимуся просто в очі чоловікам на вулиці й не відчуватиму себе винною в тому, що вони мене жадають. А опісля піду до крамниці з імпортними винами й куплю найдорожче вино, котре питиму зі своїм коханим чоловіком, щоб насміятися з ним досхочу.

І він, регочучи, скаже мені: «Ти божевільна!» А я відповім: «Звичайно, я ж була у Віллеті! І божевілля зробило мене вільною. Тепер, мій любий чоловіче, мусиш щороку брати відпустку й їхати зі мною лазити по найвищих горах, бо я хочу відчути ризик свого існування».

Люди казатимуть: «Її випустили з Віллету, і тепер вона й свого чоловіка зробила божевільним!» І чоловік збагне, що вони кажуть правду, й подякує Богові, бо наше подружнє життя почнеться ніби спочатку й ми будемо божевільні, — як ті, хто першими пізнали кохання.

Зедка вийшла з палати, мугикаючи пісеньку, яку Вероніка чула вперше.

Ц ей день був виснажливим, але корисним. Доктор Іґор намагався зберегти незворушність і нейтральність ученого, але ледве стримував своє захоплення. Його експерименти, спрямовані на винахід ліків проти отруєння вітріолом, виявили несподівані результати.