Пауло Коельйо - Адюльтер

Минуло вже чимало часу, відтоді як ми кохалися по-справжньому. За нормальних подружніх взаємин це вкрай необхідно для стабільності шлюбу, більше, аніж складати плани на майбутнє або говорити про дітей. Інтерлакен нагадує мені про епоху, коли ми гуляли по місту пізно ввечері, — бо більшу частину часу залишалися в готелі, кохаючись і п’ючи дешеве вино.

Коли ми когось кохаємо, то нам не досить знати лише його душу, ми хочемо знати і його тіло. Це конче необхідно? Не знаю, але інстинкт веде нас туди. І байдуже, у який час це відбувається, і немає правил, які слід шанувати. І немає нічого кращого за відкриття голого тіла, як сором’язливість, що перетворюється на сміливість, як тихий стогін, що переходить у крики або брутальні слова. Атож, брутальні слова — я маю величезну потребу слухати заборонені й «непристойні» слова, коли в мені перебуває чоловік.

У ці хвилини виникають одні й ті самі запитання: «Я не надто тебе затиснула? Хочеш, щоб я встромляв його швидше чи повільніше?» Це запитання невчасні, вони бентежать, але становлять частину ініціації, пізнання й взаємної поваги. Надзвичайно важливо розмовляти під час будування цієї досконалої інтимності. Протилежне буде мовчазною й брехливою невдачею.

Ось таким має бути шлюб. Ми намагаємося поводитися саме так — у моєму випадку це тривало доти, доки я вперше завагітніла, що сталося майже відразу. І несподівано ми усвідомили, що все змінилося.

— Віднині секс у нас буде лише вночі, ліпше перед тим, як ми обоє поринемо в сон. Так, ніби це обов’язок, який ми приймаємо, не цікавлячись, чи другий цього хоче. Якщо сексу немає, то виникають підозри, тому ліпше дотримуватися ритуалу.

— Якщо секс був невдалим, то не варто про це казати, бо завтра може бути краще. Зрештою, ми одружені й маємо попереду ціле життя.

— Ми вже нічого не спроможні відкрити й намагаємося здобути максимум задоволення з тих самих речей. Це те саме, що їсти шоколад щодня, не змінюючи його марку та смак: це не можна вважати якоюсь пожертвою, але хіба не існує чогось іншого, ніж це?

Авжеж, існує: іграшкові пристосування, які можна купити в секс-шопі, свінг-клуби, можна запросити до участі третю особу, приєднуватися до сміливих експериментів у домах друзів, не надто схильних до традиційних звичаїв.

Для мене все це надто ризиковане. Ми не знаємо, до яких наслідків це призведе, тож краще залишити все, як є.

І так минають дні. Розмовляючи з друзями, ми відкриваємо, що історія про одночасний оргазм — збуджуватися разом водночас, пестячи ті самі частини тіла й стогнучи в унісон — це міф. Як я можу здобути втіху, коли мені доводиться стежити за тим, що я роблю? Найприроднішим буде таке: доторкайся до мого тіла, доведи мене до божевілля, а потім зроби те саме самому собі.

Але в більшості випадків так не буває. Злягання має бути «досконалим». А отже, таким, яке не існує.

— Не стогни надто голосно, а то розбудиш дітей.

— О, як добре, що ти закінчив, я дуже стомилася й не знаю, чи ти свого досяг. Аби тобі було добре! На добраніч.

А потім настає день, коли обоє усвідомлюють, що їм треба якось зламати рутину. Але замість піти до свінг-клубу, до секс-шопу з безліччю пристосувань, якими ми не знаємо, як користуватися, або до божевільних друзів, які не припиняють винаходити нові речі, ми вирішуємо… провести час без дітей.

Спланувати романтичну подорож. Без будь-яких сюрпризів. У якій усе буде цілком передбаченим й організованим.

І ми доходимо висновку, що це найкраща ідея.

Я створила собі фальшиву електронну адресу. Маю наркотик, належно випробуваний (після чого я заприсягнулася ніколи цього не робити, бо відчуття було чудовим).

Я знаю, як увійти до університету ніким не побаченою й покласти речовину в стіл Маріанни. Треба тільки з’ясувати, яку зі своїх шухляд вона не висуне завчасно, і це, мабуть, найризикованіша частина мого плану. Але так зробити порадив мені торговець наркотиками, і я не повинна знехтувати голос досвіду.

Розмова з торговцем навіяла мені одну думку, яку я відразу реалізувала на практиці: щодня надсилала текстові послання зі словами кохання. Це могло прислужитися мені двічі. По-перше, він би переконався в тому, що може сподіватися на мою підтримку й що я не образилася на нього за нашу розмову в гольф-клубі. А по-друге, якщо перший спосіб не спрацює, пані Кеніг може одного дня переглянути інформацію в мобілці свого чоловіка.

Я відкрила Інтернет, скопіювала там фразу, що здалася мені розумною, і натиснула на кнопку «Надіслати».