Пауло Коельйо - Адюльтер

Як він може зрозуміти, коли я ще нічого не пояснила?

— Ви хочете налаштувати пастку для тієї жінки. Ми не продаємо того, що ви хотіли б купити, пані. Але щоб виконати ваш план, знадобилося б не менш як тридцять грамів кокаїну.

Він дістав мобілку, щось набрав на клавіатурі й показав мені. Це була сторінка з порталу CNN Money, де було вказано ціну наркотиків. Я здивувалася, але відкрила, що в зовсім недавньому репортажі йшлося про труднощі, на які наражаються великі картелі.

— Як бачите, вам довелося б витратити п’ять мільйонів швейцарських франків. Чи варто йти на такі витрати? Чи не простіше піти в дім цієї жінки й улаштувати добрий скандал? Крім того, з вашої розповіді я зрозумів, що вона ні в чому не винна.

З пастора він перетворився на матримоніального радника. А з матримоніального радника — на фінансового консультанта, що намагався застерегти мене від марного витрачання грошей.

Я сказала, що згодна піти на ризик. Я знаю, що це справді так. Але чому тридцять грамів, а не десять?

— Це мінімальна кількість для того, щоб особу визнали торговцем. Покарання для неї набагато суворіше, ніж для споживачів. Ви переконані, що хочете це зробити? Бо дорогою до себе додому або до оселі тієї жінки вас можуть зупинити, і вам не вдасться пояснити, звідки у вас наркотик.

Чи справді всі торговці наркотиками такі, чи я зустрілася з якимсь особливим? Я згодна була згаяти години на розмову з цим чоловіком, досить жвавим і практичним. Але, схоже, він був надто заклопотаний. Попросив, щоб я повернулася через півгодини з грішми готівкою. Я пішла до банкомата, дивуючись власній наївності. Очевидно, торговці не мають при собі великі суми грошей. Бо інакше їх можна було б визнати торговцями!

Я повернулася, і він на мене вже чекав. Я обережно передала йому гроші, і він показав мені на сміттєвий ящик із бляхи, який було видно звідти, де ми стояли.

— Будь ласка, не дозволяйте, щоб товар потрапив до рук тієї жінки. Бо вона може щось наплутати й проковтнути його. Це буде катастрофою.

Цей чоловік унікальний: він думає про все. Якби його настановили директором мультинаціональної компанії, він збив би собі статок, надаючи всілякі переваги акціонерам.

Коли я захотіла продовжити розмову, він уже відійшов. Я ще раз подивилася на вказане місце. А що, як там нічого немає? Але ці люди мають високу репутацію й не стануть нею ризикувати.

Я підійшла до сміттєвого ящика, розглянулася навколо, узяла конверт із темного паперу, поклала його в сумку й негайно взяла таксі до редакції газети. Сьогодні я запізнюся знову.

Я маю при собі доказ злочину. Заплатила цілий статок за товар, який майже нічого не важить.

Але як я довідаюся, що той чоловік мене не одурив? Я повинна переконатися, що товар справжній.

Я вирішила подивитися два або три фільми, персонажі яких — наркомани. Мій чоловік здивувався, звідки в мене з’явилася ця цікавість.

— Ти ж не думаєш прилучитися до цього?

— Звичайно, ні! Це лише дослідження, потрібне для газети. До речі, завтра я прийду пізно. Я вирішила написати статтю про замок лорда Байрона, і мені треба туди поїхати. Не турбуйся.

— Я не турбуюся. Думаю, справи в тебе значно покращилися, після того як ми прогулялися до Ніона. Нам треба подорожувати частіше, можливо, навіть уночі. Наступного разу ми залишимо дітей у моєї матері. Я розмовляв із людьми про твою проблему.

«Моєю проблемою» він, вочевидь, вважає мій стан депресії. З ким же він про це розмовляв? Із другом, що готовий дати яку завгодно пораду, коли досить вип’є?

— Аж ніяк. Шлюбним терапевтом.

Який жах! Про шлюбного терапевта я востаннє почула того жахливого вечора у гольф-клубі. Може, вони вдвох таємно поговорили про це?

— Можливо, твоя проблема виникла з моєї вини. Я не приділяю тобі уваги, на яку ти заслуговуєш. Я завжди говорю про роботу або про те, що нам слід зробити. Ми втратили романтику, необхідну для того, щоб родина почувалася щасливою. Дбати лише про дітей не досить. Нам треба чогось більшого, поки ми ще молоді. Чи не поїхати нам знову в Інтерлакен — пам’ятаєш нашу першу подорож після того, як побралися? Ми могли б здійснити сходження на Юнгфрау й помилуватися краєвидом з її вершини.

«Шлюбний терапевт! Лише цього мені бракувало».

Розмова з чоловіком нагадала мені про давнє прислів’я: «Найгірша сліпота — це коли ти не хочеш бачити».

Як він може думати, що занедбав мене? Де він запозичив цю божевільну ідею, коли саме я не приймаю його в ліжку нормально, з розкритими обіймами та з розчепіреними ногами.