Марина Соколян - Химерне місто Дрободан

— Угу, — погодився я про всяк випадок. З аргументами тепер, падла, підкочує, із закликами до здорового глузду та громадянської свідомості! І звідки б у мене взялися такі предмети розкоші? Шкурні інтереси — от непохитна основа шантажу, усе решта — непереконливі баєчкъ.

Ми продовжували обговорювати злочинні засади діяльності вітчизняної журналістики, прогулюючись швидким кроком вздовж вулиці Мурки Мочилової, в кінці якої і розташовувалося моє розтрощене помешкання. Наше швидке і ритмічне пересування вгору-вниз вулицею сильно псувало нерви спеціалістам з управління фінансами, що, озброєні хто-чим, чигали у проємах під’їздів і темних закутках на потенційних клієнтів, та двом-трьом повіям, що спрагло поглядали на мерехтливі вогні вищезазначеного пивбару. Звідти нісся аромат кислого пива, соковитої тараньки та задушевних розмов. Я і сам, шкодуючи, поглядав у ту сторону, та клятий Фобіус все торочив про свої проблеми.

— … тому, Бгуксе, тобі слід працювати нагівні з ними і якось діжнатися, жвідки вони діштають інфогмацію.

— Ага, — для різноманітності мовив я.

Зрештою ми повернулися до хати, де мученики начальницького свавілля намагалися полагодити моє домашнє начиння, яке перетворилося на захопливий конструктор. Результат був більш ніж незадовільним: меблі, які ще якось трималися купи, підняли і поставили попід стіночкою, а які вже стали однорідною масою, було акуратно складено у авангардну інсталяцію посеред кімнати; речі, які повипадали з всяких шухляд, були репресовані у куток. Дірку в стіні було нашвидкоруч забито шматками тих же меблів — он скільки шматків виявилося багато, а меблів, здавалось же, було геть трошки. Фобіус оглянув результати упорядницької діяльності і щиро похвалив амбалів за добре виконану складну розумову роботу.

— Ну, на добганіч, колего! — проголосив зрештою Фобіус, — шподіваюся на подальшу вжаємовигідну шпівпгацю.

— Авжеж… — розгублено мовив я, дивуючись такій екзотичній концепції взаємної вигоди.

Спалося мені цієї ночі на підлозі, милося мені на протязі, їлося — навприсядки. Побут мій іще більше став нагадувати життя-буття аскета-мазохіста, тоді як моя сибаритська натура волала від наруги. Добре було жити в оселі професійного вбивці — ніхто не скривдить, а тепер оце хоч вий. Ну Архи, боїтеся, значить, правди-матки? (Фобія, відзначив я, мала, певно, відтінок одвічного страху чоловіка перед жіночою природою). З цією втішною думкою я все таки відійшов до тривожного сну, в якому потворні Архи тікали від розлюченого гінеколога, який вимагав розказати їм усю правду.

А зраночку — на роботу. Така печальна максима людського існування. Кажуть, що колись люди ходили на роботу після обіду. Та їм якось пощастило прогнівити дратівливого Скупого Бога — зогрішили, спробувавши заборонений плід страйку та профспілки, — і він запровадив восьмигодинний робочий день. От так і буде до страшного суду, коли Скубог зважить наші відгули за прогули, запізнення, службові романи, окозамилюваня, п’янки та побиття байдиків в робочий час на противагу дійсно виконаній роботі. Не хотілось би до цього дожити.

У Редакції панувала атмосфера штабу контррозвідки: Гріф Реморс роздавав бойові завдання двом нервовим молодикам-кореспондентам, з якими я таки познайомився позавчора на ритуалі випуску — Фріленс та Скрайб; Ешлі складала і розкладала якийсь зловісного вигляду металевий агрегат.

— О, Брукс! — безпідставно зрадів Редактор, щойно побачивши мою величну особу у дверях відділу, — в мене є завданнячко якраз для тебе.

— Як? Е, а некрологи…

— От наївний. Це ми перевіряли, чи не западеш ти на дуру-синекуру. Так що робота твоя розпочинається тіко сьогодні. Текс, ага, ось воно. Тримай.

Гріф Реморс, мов маг-ілюзіоніст, витяг з-під столу сизого голуба з папірцем, прив’язаним до лапки. Голуб дико крутив головою і намагався підступно дзьобнути Редактора за палець.

— Що це?! — з жахом вихекав я.

— Прес-реліз. Для негайного, відзнач, розповсюдження. Ну, чого застиг, прес-реліз не кусається… Ай, лайнюк! Та витягай же повідомлення, швидше!

Тільки-но я витяг маленький шматочок папіросного паперу з-за стрічечки на нозі агресора, голуб метнувся з ув’язнення і шугонув у небесну блакить.

— От, — мовив Гріф Реморс, смокчучи травмований палець, — це — повідомлення від інформаційної агенції УНВІАН (універсальні нещасні випадки і аномалії). Та-ак, група парламентарів отруїлася у ресторані “Втіха Мандата”. Акредитація за паролем “сині гумові стегенця”. Значить так, бігом до ресторану, поки все не розтягли, і щоби до третьої скомпонував якусь цидулку. Розмістимо у рубриці “обережно: громадське харчування”. Ну, всьо чотко?