Марина Соколян - Химерне місто Дрободан

Тому, оскільки день був вихідний, я вирушив на пошуки Парабелли, прагнучи вичистити авгієві стайні власної совісті. Вулиця Липневої Розпусти викликала у мене теплі спогади, і я пройшовся нею кілька раз, складаючи монолог каяття смертника, аби не з’являтись перед ясні очі Парабелли непідготовленим. Насправді, я сподівався, що моє розкаяння її не розчулить, і я, переклавши провину на її тендітні плечі, буду залишений у блаженному спокої. Та, як виявилося, у цій риторичній вправі не було потреби. Моя де-юре кохана поставилася до моєї зніченої особи з дивовижною прихильністю, запропонувавши здійснити ритуальну вигулянку центральними вулицями, як-от у старі добрі часи. Я приречено зітхнув і запропонував дівчині руку.

Та вже через півгодини я відчув, що резерви мого розкаяння повністю вичерпалися. Парабеллу все тягнуло в якісь заклади громадського харчування, а мої позичені фінанси не мали нічого гумового в своїй природі, і розтягуватись ніяк не хотіли. Парабелла заробляла за контрактом куди як більше за мене, та ритуал є ритуал — платити мусить чоловік. На щастя, гендерні студії сучасності підняли питання про дискримінацію чоловіків і обмеження їхніх функцій в суспільстві до інструментальних. Та нескоро ще настануть часи звільнення від шовінізму! А поки що ми сиділи у ресторації “Вечірній кілер”, і я підраховував збитки, яких зазнає мій багатостраждальний бюджет. Парабелла споживала делікатес “Лебедина пісня під гострим соусом” та якийсь неймовірний коктейль “Соль Єрі” вартістю під п’ятдесят ютилів, а я насолоджувався холодною отрутою гримучої змії всього за дві безумовні одиниці.

Я страждав, проклинаючи тяжкі й безпідставні випробування долі, аж тут увагу мою привернула сценка за одним із столиків у темному кутку біля акваріума. Мені здалося, що бачу я, нікого іншого, як Ешлі — мою принципово депресивну колегу. Вона — якщо це, звичайно, була вона, оскільки досить-таки дивною була її поведінка і компанія — спілкувалася за філіжанкою кави з екзотичним типом у яскравому вбранні. Ешлі збуджено перехилилася через столик і щось натхненно шепотіла підозрілому суб’єкту, а він, наче роздратований її повідомленням, вряди-годи вставляв скептичне зауваження. Та-ак, цікаво.

— …це була гвинтівка ЇЖ-45 з оптичним прицілом! Бруксе, я до тебе звертаюся!

— Серйозно? Ага. Угу. А-а, Парабелло, ти часом не знаєш, що ото за суб’єкт?

Парабелла швидко зиркнула у вказаному мною напрямку. І подивилася на мене очима жертви державної зради.

— Та… це із посольства Забодянщини, — повідомила вона із, здалося мені, підкресленою байдужістю, — А що?

Я шкірою відчув як навколо, потріскуючи електрикою, скупчилася грозова хмара зловісної змови. А я — покликаний вітчизною виконати героїчну роль громовідвідника. Мені вже просто ввижалася медаль на оксамитовій подушечці з якимось трагікомічним надписом.

— Так, споживча допитливість. Хіба забодянці не відкликали свою дипломатичну місію? Я ж якраз хотів підкупити дещо в їхній роздрібній амбасаді — за літніми знижками, та думав — все, караван вирушив нафік. Хіба в них не закінчилася дипломатична віза на гуртово-роздрібну торгівлю зброєю та наркотиками?

— Повинна би, — полегшено зітхнула Парабелла, підхоплюючи мою версію, — та, вочевидь, дехто ще залишився, аби впорядкувати справи до наступного сезону. Хм, а щодо твого невтримного потягу купувати всяку заморську гидоту, можу порадити — наступного тижня приїздить аташе Курвеністану… — підступно всміхаючись, повідала вона.

— Хе, у нас і вітчизняних повій вистачає. І нічим незгірш за імпортних… — я глянув на гнівну гримасу супутниці і припинив свій порівняльний аналіз через його тотальне неприйняття масами.

А поки ми ділили тіла невпольованих курвеністанських повій, Ешлі із забодянським дипломатом полишили нашу ресторацію заради якихось інших втіх. Ешлі знов, як годиться, напнула вираз великомучениці за посадою та природним покликанням. Які-такі справи залишився впорядковувати цей яскравий екземпляр забодянської дипломатії і до чого тут Ешлі?

Аби не моя осоружна заангажованість того вечора, боюсь, Ешлі стала би об’єктом аматорського переслідування, а разом з нею, можливо, і її дратівливий дипломат. Азарт мимохіть заволодів моєю ницою душею, вимагаючи свободи дій — а тут красуня-супутниця, яка, здається тішить себе підступними задумами за участю моєї особи. Зрештою, Парабелла була спеціалістом зі стратегічного планування, і завершальна стадія цієї кампанії таки привела мене до її аскетичних покоїв.