Ґабріель Ґарсія Маркес - Оповідання

Мама Ґранде потребувала три години, щоб вичислити своє земне майно. У задушній спальні голос смертенної ніби ошляхетнював кожну вичислену річ. Коли вона поставила свій хиткий підпис і внизу підписалися свідки, затаєний трепет пробіг серцями юрби, що почала громадитися на майдані перед домом, у тіні запорошених мигдалевих дерев.

Бракувало тільки докладного переліку моральних вартостей. Зробивши найвище зусилля — те саме, на яке спромагалися її предки перед смертю, щоб забезпечити привілеї свого роду — Мама Ґранде випростувалася на своїх монументальних сідницях і щирим владним голосом, покладаючися тільки на пам’ять, продиктувала нотареві список своєї невидимої спадщини:

Підземні багатства, територіяльні води, кольори прапору, державна суверенність, традиційні партії, права людини, громадські вільності, верховний маґістрат, друга інстанція, треті дебати, рекомендаційні листи, скрижалі історії, вільні вибори, королеви краси, надхненні промови, величні маніфестації, високодостойні панни, ввічливі кавалери, честолюбні військовики, його світлість, верховний суд, заборонені об’єкти імпорту, ліберальні дами, проблема плоті, чистота мови, приклад для цілого світу, законний устрій, вільна, але відповідальна преса, південноамериканські Атени, громадська думка, наука демократії, християнська мораль, брак девіз, право азилю, комуністична небезпека, державний корабель, дорожнеча життя, республіканські традиції, упосліджені кляси, вступні промови.

Вона не встигла скінчити. Сумлінний перелік перехопив їй дух. Потопаючи в океані абстрактних формул, що протягом двох століть становили моральне виправдання родинної потуги, Мама Ґранде дзвінко відригнула і впокоїлася.

Мешканці далекої і похмурої столиці побачили того самого пополудня на першій сторінці надзвичайного випуску портрет двадцятилітньої жінки і подумали були, що це нова королева краси. Мама Ґранде переживала наново миттєву молодість своєї побільшеної по доконечних ретушах на чотири шпальти фотографії, з буйною гривою, зібраною на тім’ї гребенем із слонової кістки, і з діядемою на ґофрованому комірі з мережива. Цей образ, колись схоплений мандрівним фотографом, що на початку століття переходив через Макондо, довгими роками зберігався в редакційних архівах у течці невідомих особистостей, щоб у кінці перетривати в пам’яті майбутніх поколінь. У розхитаних автобусах, у ліфтах міністерств, у похмурих чайних, оббитих бляклим драпованням, кожен шепотів з благоговінням і пошаною про авторитетну особу, що померла в своїй гарячій і малярійній області, назва якої була невідома в решті країни, поки її тепер не освячено друкованим словом. Дрібна мжичка вкривала перехожих недовір’ям і пліснявою. Дзвони всіх церков дзвонили на супокій. Президент республіки, застуканий вісткою, саме тоді, коли він вирушав на церемонію випуску дев’ятьох кадетів, запропонував воєнному міністрові у власноручній записці на звороті телеграми, щоб той закінчив свою промову однохвилинною мовчанкою на честь Мами Ґранде.

Тінь смерти впала на суспільний лад. Сам президент республіки, до якого столичні настрої доходили наче крізь очищувальний фільтр, з вікна машини впіймав миттєвий, але до певної міри брутальний образ німого приголомшення, що панувало в місті. Лишилися відчиненими тільки деякі злиденні закусочні і столичний Собор, приготований на дев’ять днів посмертних урочистостей. У Державному Капітолії, де під захистом дорійських колон і мовчазних статуй померлих президентів спали замотані в папір жебраки, світилися вікна конґресу. Коли найвищий представник республіки ввійшов до свого кабінету, зворушений образом засмученої столиці, міністри чекали на нього навстоячки, одягнені в жалобну тафту, поважніші й блідіші, ніж звичайно.

Події тієї ночі і наступних пізніше названо наукою історії. Не тільки з уваги на християнський дух, що надихав найвищих представників державної влади, але також через поступливість, яка дозволила, погодити розбіжні інтереси й суперечні критерії із спільною метою гідно поховати славетну покійницю. Протягом довгих літ Мама Ґранде була ґарантом соціяльного спокою і політичної згоди в своїй імперії — завдяки трьом скриням, повним зфальшованих виборчих бюлетенів, які становили частину її таємної спадщини. Чоловіки, що були на її службі, її ставленики та орендарі, повнолітні й неповнолітні, користувалися не тільки власним правом голосу, але й голосом виборців, що померли за останніх сто літ. Вона втілювала першенство традиційного авторитету над скороминущою владою, перевагу кляси над плебсом, вищість Господньої мудрости надлюдською імпровізацією. У мирні часи її верховна воля стверджувала і заперечувала канонічні посади, пребенди й синекури і опікувалася добробутом спільників, навіть коли для цієї мети вона мусіла вдаватися до сумнівних маневрів чи до фальшування виборів. У бурхливих часах Мама Ґранде потай фінансувала озброєння своїх прихильників, а про око допомагала їхнім жертвам. Цей патріотичний запал відкрив їй дорогу до найвищих почестей.