Ґабріель Ґарсія Маркес - Оповідання

Тепер, коли народ, потрясений до самого нутра, увійшов у свою колію; тепер, коли музики-волинники з Сан-Хасінто, контрабандисти з Ля-Ґвахіри, рижівники з Ля-Сієрпе, повії з Ґваякамалю і бананники з Аракатаки склали свої намети, щоб оправитися після виснажливої ночі, простояної над ложем покійниці; тепер, коли віднайшли душевний спокій і повернулися до своїх обов’язків президент республіки, його міністри і всі інші представники державної влади й надприродних сил під час найпишніших похоронних церемоній, що записані в аналах історії; тепер, коли сам Святий Отець знісся в небо тілом і душею і вже нема проходу вулицями Макондо через порожні пляшки, недопалки, обгризені кістки, бляшанки, лахміття і кал по юрбі, що прибула на похорон; тепер то слушна мить, щоб виставити стілець на вулицю і розповісти всі подробиці цього всенародного струсу від самого початку, поки не встигли ще з’явитися історики.

Чотирнадцять тижнів тому, по нескінченних ночах припарок, гірчичників і баньок, виснажена маячною агонією, Мама Ґранде захотіла висловити свою останню волю і наказала, щоб її посадовили в старе ротанґове крісло-гойдалку. Доконавши цей останній акт, вона могла спокійно вмерти. Того ранку, за посередництвом отця Антонія Ісабель, вона залагодила свої духовні справи й лишилися їй тільки справи скарбниці, котрі треба було залагодити із спадкоємцями її майна, дев’ятьма небожами, що стояли кружкома над смертним ложем. У світлиці лишався також священик, що вже дотягав сотку і все мимрив собі щось у бороду. Треба було десятка чоловіків, щоб внести його до спальні Мами Ґранде, і рішено, що він там лишиться до кінця, щоб не доводилося зносити і знову вносити його в останню хвилину.

Ніканор, найстарший з небожів, відлюдний крем’язень, одягнений у хакі, у чоботах із острогами і з довгоцівковим револьвером калібру 38 за пазухою, пішов розшукувати нотаря. Величезний двоповерховий будинок, що пахнув мелясою і материнкою, зі своїми темними покоями, повними скринь та мотлоху чотирьох поколінь, що оберталися на порох, завмер уже від минулого тижня в дожиданні цієї хвилини. В глибокому центральному коридорі з гаками в стінах, де за інших часів вішали зарізаних свиней і де в сонні серпневі неділі стікали кров’ю олені, тепер спали на мішках соли серед хліборобського знаряддя наймити, очікуючи на наказ осідлати коні, щоб рознести лиху вістку в усі кінці незміренного маєтку. Решта родини сиділа в парадній кімнаті. Жінки, бліді, як стіна, знекровлені від близького вже спадкоємства й від ночі, провадженої над смертним ложем, дотримувалися глибокої жалоби, що справді становила собою нашаровання незліченних жалоб. Матріархальна закляклість оточила маєток і прізвище Мами Ґранде сакраментальною загорожею, за якою дядьки одружувалися з дочками небог, кузени з тітками і брати з невістками, створивши в кінці таку нерозв’язну плутанину посвоячення, що годі було вискочити з блудного кола кровоміства. Тільки Маґдалені, наймолодшій з небог, вдалося втекти з кола; перелякана галюцинаціями, вона упросила отця Антонія Ісабель вигнати з неї нечистих духів і, зрікшися слави й суєти світу сього, постриглася в послушниці Апостолічної префектури.

За межами офіційної родини, користуючися правом першої ночі, чоловіки позапліднювали господарства, стежки і садиби цілим байстрючим накоренком, що крутився без прізвищ серед челяді яко хрещеників, служників і ставлеників Мами Ґранде.

Близькість смерти наостанці зрушила виснажливе дожидання. Голос смертенної, призвичаєний до шаноби і послуху, хоч ледве бринів, як органний бас, у закритім приміщенні, пролунав у найглухіших закутках маєтку. Нікому ця смерть не була байдужа. У наш вік Мама Ґранде була центром тяжіння Макондо так, як перед нею її брати, її батьки і батьки батьків, у гегемонії, що тривала понад два століття. Селище постало навколо її прізвища. Ніхто не знав походження, меж чи справжньої вартости родового маєтку, але всі звикли вірити, що Мама Ґранде — власниця текучих і застояних вод, випалих і ще не випалих дощів, межових шляхів, телеграфних стовпів, переступних років і спеки, і що вона має, крім того, владу над життям і майном усіх підданих. Під вечір, коли вона виходила на свій балькон подихати свіжим повітрям і садовилася всією всечавною вагою свого тіла й свого авторитету в старому ротанґовому кріслі-гойдалці, вона дійсно була прообразом багатства й потуги — найбагатша й найпотужніша матрона світу.