Ґабріель Ґарсія Маркес - Оповідання

Ніканора збудили три удари в двері, звіщаючи про близький приїзд Його Святости. У домі володарила смерть. Надхнені шерегом настійних звернень президента і гарячковими суперечками між парламентаріями, що втрачали голос і далі порозумівалися за допомогою умовних знаків, окремі люди і братства з усього світу покинули свої справи і налинули в Макондо, заповнюючи темні коридори, туго набиті проходи, задушливі піддашшя, а ті, що прибули з запізненням, вилізали і примощувалися, як хто міг, на амбразурах, частоколах, баштах, зрубах і в бійницях. У центральному сальоні, муміфікуючися в очікуванні великих рішень, лежало тіло Мами Ґранде під горою телеграм від потрясених відсилачів. Вичерпані сльозами, дев’ять небожів сторожили тіло в екстазі взаємного недовір’я.

Але людство не могло покинути своєї варти протягом багатьох іще днів. У залі міської управи, умебльованій чотирма шкіряними табуретами, великим глеком фільтрованої води і гамаком із грубого мотуззя, у повільні задушливі ночі Святий Отець, спітнілий, від безсоння розважався читанням меморіялів і адміністраційних розпоряджень. Удень він роздавав італійські цукерки дітям, що підходили під вікно, щоб побачити його, і снідав в альтанці з астромелій з отцем Антонієм Ісабель і коли-не-коли з Ніканором. Так він жив нескінченними тижнями і місяцями, що розтягалися від дожидання і спеки, аж з’явився із своїм бубном Пастор Пастрана, став як вкопаний серед майдану і урочисто проголосив офіційну ухвалу. Заявлялося, що порушено публічний порядок, тра-та-та-там, і президент республіки, тра-та-та-там, розпоряджає надзвичайним уповноваженням, тра-та-та-там, котре дозволяє йому взяти участь у похороні Мами Ґранде, тра-та-та-там, тра-та-там, там, там.

Настав великий день. На вулицях, загачених столами рулетки, кіосками із смаженим м’ясом, льотерійними столиками, і шарлатанами з намистами з живої змії, які вигукуючи пропонували остаточний бальзам, що лікує бешиху і запевняє вічне життя; на строкатому майданчику, де юрба розвісила свої намети й розгорнула свої мати, ставні арбалетники відкривали дорогу представникам влади. На кульмінаційну мить чекали там пралі з Сан-Хорхе, ловці перел з Кабо-де-ля-Веля, невідники з Сієнаґи, ловці креветок з Тасахери, чаклуни з Мохахани, солевари з Манавре, гармошники з Вальєдупару, баришівники з Аяпелю, папайники із Сан-Пеляйо, півневоди з Ля-Куеви, штукарі із Сабанас-де-Болівар, гультяї з Ребольо, веслярі з Маґдалени, липові адвокати з Монпоксу, опріч тих, що вичислені на початку цієї хроніки, і багатьох інших. Навіть ветерани полковника Авреліяна Буендії, очолені герцоґом Марлборо, в своїм уборі з тигрових шкур, пазурів і зубів, перебороли своє вікове озлоблення проти Мами Ґранде та всього її роду і прибули на похорон, щоб домогтися в президента республіки виплати воєнних пенсій, на які вони чекали вже понад шістдесят років.

Коротко перед одинадцятою ошаліла юрба, що душилася на сонці, стримана незворушною елітою воїнів у парадних долманах і філіґранних шишаках, вибухла потужним ревом радости. Достойні, урочисті у своїх фраках і циліндрах, президент республіки і його міністри, парляментарні комісії, найвищий суд, державна рада, традиційні партії і духовенство, представники капіталу, торгівлі та промисловости з’явилися з-за рогу телеграфного бюра. Лисий і присадкуватий, ветхий, недужий президент республіки продефілював перед витріщеними очима народу, який, не знавши його, виніс його на це становище, і тільки тепер міг дати достеменне свідчення про його існування. Серед архиєпископів, виснажених пастирськими обов’язками, і військовиків з широкими грудьми під панцером відзнак, крокував перший достойник нації, від якого віяло безсумнівним духом влади.

Другим загоном, спокійною течією жалобного крепу дефілювали національні королеви всіх речей сущих і грядущих. Уперше вільні від земних оздоб, із світовою королевою на чолі, простували там королева волокнистого манґа, королева зеленого кабачка, королева яблучного банана, королева борошнистої маніоки, королева перуанської ґуави, королева молочного кокоса, королева чорноголової квасолі, королева 426-кілометрової низки іґуанячих яєць, і всі ті, що ми їх оминаємо, щоб не обтяжувати цю хроніку зайвими словами.

У своїй труні з пурпуровими позументами, відокремлена від реального світу вісьмома мідними ґвинтами, Мама Ґранде була занадто просякнена своєю формальдегідною вічністю, щоб здати собі справу з маштабу власної величі. Уся пишнота, про яку вона мріяла на бальконі дому в спеці безсонних ночей, справдилася у тих сорок вісім історичних годин, коли всі символи епохи схилилися перед її пам’яттю. Сам Святий Отець, який ввижався їй у мареннях, завислий у блискучій кареті над ватиканськими садами, долав спеку віялом з плетеної пальми і вшановував своєю високою гідністю найбільший похорон світу.