Ґабріель Ґарсія Маркес - Оповідання

Президент республіки не потребував звертатися до дорадників, щоб належно оцінити вагу своєї відповідальности. Між авдієнційною залею Палацу і брукованим двориком, що колись правив віцекоролям за каретну повітку, вклинювався внутрішній сад із темними кипарисами, де якийсь португальський чернець на схилі колоніальної доби повісився з кохання. Не зважаючи на його гамірливий почет орденоносних санників, президент не міг вгамувати легкого морозця поза шкірою, коли він проходив цим місцем по присмерку. Але в ту ніч той мороз мав силу попередження. Аж тепер він повністю усвідомив своє історичне призначення і задекретував дев’ять днів національної жалоби за Мамою Ґранде і посмертні почесті в категорії героїні, що загинула за батьківщину на полі бою. За його висловом у драматичній промові, якою він того ранку звернувся в національній радіотелевізійній мережі до своїх співгромадян, перший достойник республіки був висловив певність, що похорон Мами Ґранде становитиме новий приклад для всього світу.

Такі високі наміри силою обставин мусіли натрапити на поважні труднощі. Юридична структура країни, установлена далекими предками Мами Ґранде, не передбачала подібного розвитку подій. Вчені доктори юриспруденції, досвідчені альхемісти права заглибилися у герменевтики і силогізми в пошуках формули, яка дозволила б президентові взяти участь у похороні. Настали тривожні дні в високих сферах політики, духовенства й фінансів. В широкому півколі залі Конґресу, в атмосфері, розрідженій століттям абстрактного законодавства, між портретами національних героїв і погруддями грецьких мислителів, пропам’ятні промови про Маму Ґранде осягнули непередбачених вимірів, тоді як її труп починав пускати бульки в немилосердному вересні Макондо. Це вперше говорили про неї та бачили її в уяві без ротанґового крісла-гойдалки, без дрімок о другій пополудні, без гірчичних пластрів — незаплямовану і вічно молоду, очищену леґендою.

Безконечні години заповнювалися словами, словами, словами, що гриміли на ввесь обшир республіки. Їм надавав ваги рупор друкованого слова. Аж вкінці у тій асамблеї стерильних юрисконсультів, якийсь індивід, обдарований здатністю реального мислення, перервав історичні теревені, щоб нагадати, що труп Мами Ґранде чекав на рішення при сорока ступенях у тіні. Ніхто не розгубився від цього вторгнення здорового глузду в чисту атмосферу писаного права. Видано наказ забальзамувати тіло, поки шукатиметься формул, узгіднюватиметься розбіжні погляди, чи вноситимуться до конституції поправки, які дозволять президентові республіки взяти участь у похороні Мами Ґранде.

Стільки намарномовилось, що марнослів'я прорвалося за кордон, перескочило океан і, мов якесь передчуття, пролинуло папськими палатами Кастельґандольфо. Поновивши сили після снотворної спеки серпня, Святий Отець стояв у вікні і спостерігав норців, які шукали голову замордованої дівиці. В останні тижні пополудневі газети не писали ні про що інше, і Святий Отець не міг лишитися байдужим до загадкової події, що трапилася у найближчій околиці його літньої резиденції. Але того пополудня, в непередбаченій підміні, замість фотографій здогадної жертви, газети опублікували тільки портрет двадцятилітньої жінки, обведений жалобною рамкою. "Мама Ґранде”, вигукнув Святий Отець, упізнавши відразу розпливчастий даґеротип, що йому подаровано багато років тому з нагоди його визвищення на престіл Святого Петра. "Мама Ґранде”, вигукнули хором у своїх приватних приміщеннях члени Кардинальської колеґії, і в третій раз за двадцять століть настала година збентеження, хвилювання й метушні в безмежній християнській імперії, поки не виряджено Святого Отця в його довгій чорній лімузині на фантастичний і далекий похорон Мами Ґранде.

Позаду лишилися опромінені персикові сади, старовинна Via Appia , де золотошкірі акторки вигрівалися на терасах, не знаючи ще про загальне сум’яття, а потім похмуре узгір’я Кастельсантанджело на горизонті Тібру. У присмерку глухі похоронні дзвони Базиліки Святого Петра переплелися з звуками потрісканої бронзи, що долітали з Макондо. Під своїм задушним наметом, через лабіринт очерету і таємничі мочарі, що позначували межу між Римською імперією і пасовищами Мами Ґранде, Святий Отець вслухався цілу ніч у вереск мавп, занепокоєних людською навалою. Під час свого нічного руху, каное наповнювалося мішками маніоки, ґронами зелених бананів, койцями курей і чоловіками й жінками, що, покинувши звичну працю, хотіли спробувати щастя продажем дрібного товару на похороні Мами Ґранде. Його Святість, уперше в історії церкви, зазнав гарячки безсоння і тортур москітів. Але пречудовий світанок над землями Великої Мами і первобутня картина царства бальзаму в цвіту та іґуани затерли в пам’яті муки подорожі і відшкодували його за самопожертву.