Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Майстер — така самоназва героя, який вважає себе фахівцем, що досяг високого вміння, мистецтва, майстерности, при відмові від власного імени, без сумніву пов’язана із впливом М. В. Гоголя, улюбленого письменника Булгакова. Саме Гоголь розглядав питання майстерности та ролі майстра у мистецтві та у житті у своїх «Выбранных местах из переписки с друзьями» (1847): «Христианин перед тем, чтобы обвинить кого-либо в таком уголовном преступлении, каково есть непризнанье Бога в том виде, в каком повелел признавать его Сам Божий Сын, сходивший на землю, задумается, потому что дело это страшное. Он скажет и то: в поэзии многое есть еще тайна, да и вся поэзия есть тайна; трудно и над простым человеком произнести суд свой; произнести же суд окончательный и полный над поэтом может один тот, кто заключил в себе самом поэтическое существо и есть сам уже почти равный ему поэт, — как и во всяком даже простом мастерстве понемногу может судить всяк, но вполне судить может только сам мастер того мастерства. » (письмівка моя — Ю.Н. ) (розд. 14, лист до А. П. Толстого). Забратися до створення роману про Понтія Пилата , про скоєний ним кримінальний та моральний злочин та про довічне його каяття може лише Майстер (з великої літери). Булгаков (за допомоги Гоголя) усвідомив свою потенцію майстра та судді, а також силу своєї майстерности.

…кинув свою кімнату на М’ясницькій… — М’ясницька вулиця пролягає між Луб’янським майданом та Садовою-Спаською вулицею, названа за місцем поселення м’ясників та торгівлі м’ясом. За совєтських часів називалася вул. Кірова.

…П’ятий прокуратор Юдеї… — повторюваний у тексті п’ять разів (!) порядковий номер прокуратора без сумніву є калькою з назви книги Ґ. А. Мюллера «Понтій Пилат, п’ятий прокуратор Юдеї та суддя Ісуса з Назарета» (G. A.Müller. Pontius Pilatus, der fünfte Prokurator von Judäa und Richter Jesu von Nasareth. — Stuttgart, 1888), що слугувала авторові за одне з джерел (див. прим. [32], [355]). Попередниками Пилата на прокураторській посаді в Юдеї були Копоній (Coponius, 6-10 pp.), Марк Амбівій (Marcus Ambivius або Ambivulus або Ambibulus, 10–13 pp.), Анній Руф (Annius Rufus, 13–15 pp.) та Валерій Ґрат (Valerius Gratus, 15–26 pp.).

На Арбаті був чудовий ресторан, не знаю, чи існує він тепер. — Існує. Це ресторан «Прага» на Арбатській площі, у наріжному будинку при збігові вулиць Арбат та Поварської. Наприкінці 70-х років XIX ст. у цій будівлі було відкрито недорогу корчму (трактир), який його відвідувачі (переважно візники) називали «Брагою». Розкішним рестораном корчма стала в 1897 р., коли будинок виграв у більярд та перебудував купець П. С. Тарарикін. Після революції тут відкрилася загальнодоступна їдальня «Моссільпрому» (1924). У середині 1930-х років приміщення забрала спецїдальня для топтунів-охоронців Сталіна. Під своєю історичною назвою ресторан було знову відкрито у 1954 р. Реконструйований у 1997 р.

…тривожні жовті квіти. Чорт знає, як їх звати, але вони першими чомусь з’являються в Москві. — Йдеться про так звану мімозу (наукова назва: акація срібляста — Acaciadealbata ), галузки якої з лютого-березня масово завозяться з Чорноморського узбережжя Кавказу; їхні суцвіття мають яскраво-жовтий колір. Саме мімозами називає автор ці квіти далі.

Зі сценою знайомства в романі багатьма деталями збігаються свідчення Маргарити Петрівни Смирнової (в дівоцтві Архангельської — 1899–1990), дружини комісара-інспектора залізниць РСФСР та заступника начальника комунального відділу Північної залізниці, яка своїми спогадами (1986), переказаними одному з біографів Булгакова, зарахувала себе у прототипи булгаківської Маргарити. Цей короткий (легендарний?) роман збігається у часі й заповнює розрив стосунків Булгакова з О. С. Шиловською (лютий 1931 — серпень 1932), що завершився їхнім шлюбом 4 жовтня 1932 р. (М. О. Чудакова. Жизнеописание Михаила Булгакова. — Москва: «Книга», 1988. — С. 452–458; Б. Мягков. Родословия Михайла Булгакова. — Москва: АПАРТ, 2003. — С. 79–81).

Тверську ви знаєте? — Тверська — центральна вулиця Москви, пролягає від Тріюмфального до Манежного майдану (до вулиць Мохової та Охотний ряд); за совєтських часів називалася вул. Горького.

…так вражає фінський ніж! — Фінський ніж («фінка», «фіняк») — мисливський нескладаний ніж з широким односічним клинком з прямим обухом та закругленим при кінці лезом. У Росії фінський ніж був символом криміналітету. Ножі виготовлялися нелегально (в тому й в місцях позбавлення волі — «на зоні») з так званими «вусиками» — поперечиною при основі руків’я для фіксації руки при ударі.