Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Прізвище (і почасти образ) Куролєсова Булгаков міг запозичити з «Сімейної хроніки» С. Т. Аксакова (1856), де вродливий, розумний, елегантний майор Михайло Максимович Куролєсов, одружений з двоюрідною сестрою діда письменника, спершу пестливий сім’янин, виявився грубим розпусником, душогубом-садистом та зажерливим шахраєм, який, втім, скоро вмирає, отруєний слугами — « …Куролєсов розповів про себе багато негарного ».

Як молодий гульвіса жде спіткання з розпусницею хтивою якоюсь… — два перші вірші з монологу Барона в «Скупому лицарі» О. С. Пушкіна (1830); переклад Леоніда Первомайського.

Переклад Леоніда Первомайського.

«А за квартиру Пушкін платитиме?» або «Жарівку на сходах, виходить, Пушкін викрутив?», «Нафту, виходить, Пушкін купуватиме?» — Ці та схожі вирази, що стали популярними по всій країні під час написання роману, є наслідком проведення у 1937 р., у розпал масових арештів та розстрілів, терору та судового свавілля (див. прим. [207]), несподівано пишних урочистостей з нагоди 100-річного ювілею від дня загибелі О. С. Пушкіна. Репресований ще у 1922 р. «непотрібний нам» «ідеолог капіталізування середньомаєтної шляхти», твори якого вилучалися з бібліотек та з репертуару театрів, раптом був оголошений «народным русским поэтом» і «жертвой проклятого царизма». В атмосфері шпигуноманії ідеологія пролетарського інтернаціоналізму миттєво змінилася на ідеологію совєтського (великоруського) імперського націоналізму, більшовицького патріотизму. Поета увічнили перейменуванням Нескучної набережної Москви-ріки на Пушкінську набережну, міста Дєтскоє село на м. Пушкін, Біржевої площі в Ленінграді на Пушкінську площу і т. і. (Постанова Центрального Виконавчого Комітету Союзу ССР від 9 лютого 1937 р.), масовими тиражами творів, науковими працями, конференціями, театральними постановками, конкурсами. Підправлена біографія представляла Пушкіна революціонером, борцем за свободу російського народу. Поминки по Пушкінові були перетворені на гучний казенно-радісний захід. Преса й радіо були переповнені матеріялами про нього. Партія та уряд зробили Пушкіна інструментом ідеологічної боротьби, він був названий «державним поетом номер один». Його ім’я прив’язували до будь-яких пропагандистських акцій. У цій атмосфері ім’я Пушкіна настільки приїлося обивателям, що його стали поминати намарно з будь-якого приводу, як це робив і Никанор Іванович. Пушкінсько-сталінська тема розроблялася й у численних анекдотах того часу. «Якби Пушкін жив у XX столітті, він все одно б загинув у 37-му році». Булгаков природно накладає урочистості з приводу пушкінського ювілею на один з інсценізованих «відкритих процесів» проти «ворогів народу» (у цьому випадку валютників).

…на Пречистенці… — Пречистенка — вулиця, що сполучає Пречистенські ворота біля храму Христа Спасителя із Зубівським майданом; за совєтських часів називалася Кропоткінською (див. прим. [103]).

…у бляшанці з-під Ейнему… — Йдеться про прямокутню бляшанку з-під цукерок або тістечок виробництва популярної у дореволюційній Росії московської кондитерської фірми фабриканта Федора Ейнема (Теодора Айнема — Theodor Einem), заснованої 1867 р., 1922 р. перейменованої на «Красный Октябрь».

«Там ґруди золота лєжат, і мнє онє принадлєжат». — Слова з арії Германна з опери П. І. Чайковського «Винова краля» (1890; лібрето М. І. Чайковського).

…бійцівських гусей в Ліанозові… — Бійцівські гуси — спеціяльні породи свійських гусей, виведені для старовинної російської весняної забави — гусячих боїв, що проводяться один раз на рік, як правило, третьої неділі березня. Найбільш відомими бійцівськими породами є тульські, арзамаські та калузькі гуси, що зберегли більшість ознак дикого предка — сірої гуски ( Anser anser ). Відомими центрами гусячих поєдинків були (і залишаються) Москва, Тула, Калуга, Рязань, Нижній Новгород. Гусячі бої позбавлені жорстокости кориди, собачих чи півнячих боїв, крови на них не буває, уся втрата переможеного гусака це кілька пір’їнок; переможений звичайно тікає з майданчика ( Птиця бойова, ніжна, вона догляду потребує… ).

Ліанозово — станція Савьоловської залізниці, нині розташована в міській смузі Москви. Колись розташоване тут село називалося Олтуф’єво (Алтуф’єво), 1888 р. було придбано купцем Георгієм Мартиновичем Ліанозовим і дістало свою сучасну назву.