Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Троячки є? — Йдеться про грошовий знак Державної скарбниці («государственный казначейский билет СССР») номіналом 3 рублі. У час дії роману на території СССР були в обігу «казначейські білети» (білети державної скарбниці) номіналом 1, 3 та 5 рублів, а також червінці (див. прим. [178]). На зворотньому боці совєтських купюр містилися також назви грошової одиниці мовами республік, що входили до складу СССР; українською назвою рубля була «карбованець».

…ляснув по прапорцю лічильника… — У час дії роману в автомобілях таксі за лобовою шибкою встановлювались лічильники, для увімкнення яких при всіданні пасажира водій мав опустити сигнальний прапорець, який у вертикальному положенні свідчив, що таксомотор вільний.

…за Зубівською. — На мапі Москви (південно-західна частина середмістя) є чотири розташовані поруч об’єкти о назвах з прикметником «зубівський». Зубівський майдан (площа) є місцем, де збігаються вулиці Зубівська та Пречистенка і бульвари Садового кільця — Смоленський та Зубівський. Крім того, Зубівський провулок сполучає Зубівський бульвар із вулицею Тимура Фрунзе (колишній Теплий провулок у Хамовниках). Шофер, певно, мав на увазі Зубівську площу, або Зубівську вулицю (жіночий рід у мові водія).

…розташованій у Ваганьківському провулку. — Ваганьківський провулок (тепер Староваганьківський, за совєтської влади частина вул. Маркса і Енгельса) сполучає вулиці Воздвиженку та Знам’янку. Тут з XIII ст. містився великокняжий потішний двір, де відбувалися народні гульбища. Назва урочища походить від слова однієї з московських говірок «ваганитися» — розважатися, веселитися, потішатися. У другій половині XVII ст. частину населення Ваганькова було переселено за межі міста (початок нинішньої Бігової вул.), де було створено село Нове Ваганьково. 1771 р., під час епідемії чуми, на околиці цього села виник відомий Ваганьківський (Потішний!) цвинтар. Ще один приклад притаманного булгаківському романові сполучення блазенства з інфернальністю.

Славноє море священний Байкал… — російська пісня на слова Д. П. Давидова (1811–1888) «Дума втікача на Байкалі» (1858), популярна серед каторжан; у перекладі роману слова пісні наводяться в транслітерації (український поетичний переклад навряд чи існує).

І раптом якось самі собою заспівали… — Можливим джерелом запозичення сцени мимовільного недоречного й злагодженого співу може бути фантастичний роман О. Р. Бєляєва (1884–1942) «Властелин мира», що вийшов 1929 р., де тисячі людей час від часу несамохіть наспівували або чули в собі мотив австрійської народної пісеньки «Мій любий Авґустин», а оркестра замість оголошеного номера раптом заграла мелодію цієї пісні.

…з маленькою фібровою валізкою… — Фібра (лат. fibra — волокнина) — пресована паперова (целюлозна) маса, яка використовувалася при виготовленні валіз як замінник шкіри.

…Максиміліян Андрійович Поплавський, <���…> що мешкає у Києві, на колишній Інститутській вулиці. <���…> вважався, і то заслужено, одним з найрозумніших людей у Києві. —

Прізвище Поплавський автор міг запозичити, на думку деяких дослідників, в головного режисера київського Міського театру. Більш вірогідною здається асоціація з поетом та письменником Борисом Юліяновичем Поплавським (1903–1935), твори якого, що мали риси сюрреалізму, містили містичні та християнські мотиви (1919 або 1921 р. еміґрував до Парижа, де й помер).

Інститутська вулиця, що простягається від Хрещатика до Кловського узвозу, в час написання роману називалася вулицею 25-го Жовтня, з 1944 — Жовтневої революції, після розпаду СССР вулиці повернуто назву Інститутська. Назва існує з 1842 р., коли при вулиці було збудовано Інститут благородних дівиць (тепер Міжнародний центр культури та мистецтв, у час написання роману тут містилося Управління державної безпеки — УГБ НКВД).

Саме на Інститутській вулиці, в будинку № 10 (не зберігся), 1891 р. народився «один з найрозумніших людей у Києві» (і про це свідчить уся його подальша біографія) — російський совєтський письменник, ровесник Булгакова, Ілля Еренбурґ (1891–1967) — «і то заслужено», бо «ehren» німецькою означає «поважати», «шанувати», Ehrenbürger — почесний (заслужений) громадянин, Ehrenburg — так він писав своє прізвище латинкою.

Не знати чому, але Київ не подобався Максиміліянові Андрійовичу, і думка про переїзд до Москви настільки точила його останнім часом, що він став навіть зле спати. — Цей пасаж вірно віддзеркалює настрої певної частини київської інтеліґенції 1920-х–1930-х років. По подіях, що прокотилися Києвом після революції 1917 р., описаних у романі Булгакова «Біла гвардія» (див. прим. [141]), та за жорстокого керівництва УРСР призначених Москвою урядовців (одним з наслідків якого був голодомор 1932–33 рр.), Москва вважалася «розумними людьми» більш безпечним, благополучним та престижним місцем для життя. «За що в Москві стрижуть голову (тобто кидають у в’язницю), за те у Києві голову стинають» — такою була розхожа серед киян приказка. Сам Булгаков, звичайно, й на думці не мав повернутися до Києва. За совєтських часів чимало найкращих фахівців, інженерів, акторів та науковців не лише з Києва, але й з усієї України, опинилося у Москві, зваблені кращими умовами побуту та праці. Цей процес виявився настільки інерційним, що триває й у XXI столітті. Образ Поплавського, таким чином, є збірним.