Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

…попросив контрамарочку. — Контрамарка (фр. contremarque: contre [тут] — назад та marque — марка, талон, квиток) — талон, що у французьких театрах давав глядачеві право повернутися до залі після антракту; нині — квиток або перепустка на право відвідування вистави, концерту чи іншого видовища, які безплатно видавалися адміністрацією видовищного закладу. Під час дії роману контрамарки часто були предметом спекуляції; люди, що практикували таку спекуляцію, називалися контрамаркарями.

…налив ляфітничка… — Ляфітник або ляфітна склянка — склянка або чарка довгасто-конічної форми на низькій ніжці до пиття ляфіту, особливого сорту червоного вина. В Росії з чарок-ляфітників (зазвичай гранчастих) віддавна п’ють горілку.

…клацаючи на лічильній машинці. — Йдеться про аритмометр, настільну механічну обчислювальну машину з ручним урухомленням, що виконувала чотири аритметичні дії. Найбільшого поширення в Совєтському Союзі 30-х років XX століття, поряд із звичайними рахівницями, мали аритмометри марки «Фелікс», вироблювані московським Сущевським механічним заводом ім. Дзержинського (вага бл. 4 кг). Нині витіснені електронними калькуляторами.

Надблискавка вам. — Під час написання роману існувало три види телеграфної кореспонденції: звичайна телеграма, термінова телеграма та телеграма-блискавка; останній вид послуг надавався лише за умови безпосереднього зв’язку між пунктами надання та прийому. «Надблискавка» — винахід автора.

Лжедимитрій — один із самозванців, що видавали себе за Димитрія (1582–1591), сина Івана Грозного, що загинув за невідомих обставин в Угличі. Один з таких самозванців — Григорій Отреп’єв (Лжедимитрій І) об’явився у Польщі у 1601 р. Вбитий боярами-заколотниками у Московському кремлі 17 травня 1606 р. Лжедимитрій II (ім’я не встановлено, відомий як «Тушинський злодій») з’явився у 1607 р. у Стародубі Сіверському, оголосивши себе врятованим Лжедимитрієм І. Створив у Тушині під Москвою військовий табір, з якого намагався захопити столицю. Вбитий 11 грудня 1610 р. в Калузі. Відомий ще самозванець Сидірка (Лжедимитрій III) з Новгорода, який назвав себе у 1611 р. «царевичем Димитрієм»). Вбитий, можливо, у 1612 р. в Москві. Прозвисько набуло нарікального значення: «самозванець».

«… скали, мой пріют…» — слова (Л. Рельштаба — L. Rellstab, 1799–1860) з романсу австрійського композитора Франца Шуберта (див. прим. [399]) «Прихист» із збірника «Лебедина пісня».

…букви в фотограмі… — Йдеться про фототелеграму, вид нового на час написання роману факсимільного зв’язку; доручувана адресатові фототелеграма виготовлялася на фотографічному папері. Саме в 1930-і роки в СССР стали запроваджуватися фототелеграфні апарати, основані на використанні при записові зображення фотографічних методів та матеріялів. Перша лінія факсимільного зв’язку була встановлена між Москвою та Ленінградом у 1929 р.

Адміністратор Вар’єте Варенуха. — Прототипом Івана Савелійовича Варенухи є головний адміністратор Московського Художнього театру Федір Миколайович Михальський, близький приятель родини Булгакових. У щоденниках О. С. Булгакової часто згадується у зв’язку з влаштуванням перегляду спектаклів, контрамарками та квитками. Зображений в романі «Нотатки небіжчика» (Записки покойника. Театральный роман, написаний у 1936–1937, вперше виданий в СССР 1965 р.) під ім’ям Пилипа Пилиповича Тулумбасова.

Слово «варенуха» означає українську дуже п’янку горілку, зварену з медом, ягодами та прянощами.

У Пушкіні відкрилася чебуречна… — Пушкіно (первісна назва Пучкіно) — селище у Підмосков’ї, на річці Учі, нині північне передмістя Москви.

Важлива, теж мені, подія — редактора журналу зарізало! То що з того, журнал, може, закриється? Ну що ж поробиш? Людина смертна і, як справедливо сказано було, раптово смертна. Ну й царство небесне йому! Ну, буде інший редактор і навіть, може, ще красномовніший за попереднього. — Роздуми Йвана віддзеркалюють суспільну атмосферу 1930-х років, коли «раптовою смертю» помирали не лише на хвороби чи трагічні інциденти, але, головно, з присуду численних судових процесів над партійними та державними керівниками усіх ранґів (див. прим. [162]). Це масове оновлення керівних кадрів виходило з ідеї «незамінних людей в нас немає». У більшовицькій ідеології конкретна людина втратила усяку індивідуальну цінність, стеряла особисте значення, перетворилася на один з взаємозамінних «ґвинтиків» системи. Тому наступний по Берліозові призначенець на посаду обов’язково буде «ще красномовнішим», доки йому на зміну не знайдуть «ще більш красномовного». І всіх керівників у цьому ряду об’єднуватиме одне: усі вони будуть «раптово смертні». « Ну, буде інший редактор… »