Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Якось вихідного дня <���…> згадати б, у понеділок… — З 1929 р. життя у містах СССР було переведено на п’ятиденний («п’ятиднівка»), а згодом на шестиденний («шестиднівка») тиждень як вияв піклування влади про здоров’я трудящих та боротьби з релігійними забобонами. Дні у таких «днівках» позначалися порядковими номерами й не збігалися з днями традиційного семиденного тижня. Ця система проіснувала до 1939 р.

…виявилася на Божедомці… — Божедомка спільна назва двох вулиць у Москві: Стара Божедомка (нині вул. Дурова) та Нова Божедомка (нині вул. Достоєвського: тут у будинку № 2, у квартирі лікаря при Маріїнській лікарні для убогих, народився письменник), що пролягають між Ново-Сущевською вулицею та Проспектом Миру. Тут колись містився «Убогий (Божий) дім» — морг при цвинтарі, на якому ховали убогих, жебраків та неопізнані тіла, знайдені на вулицях.

…діло <���…> було на Сходні… — Сходня — містечко та залізнична станція в 31 км на північний захід від Москви, поблизу Зеленограда, стоїть на річці о такій самій назві.

Професор чорної магії Волянд… — Волянд (нім. Voland) — німецька (точніше: середньовічна північнофранцузька назва диявола; правильна вимова: Фолянд; див. прим. [26], [234]). Образ Волянда великою мірою надиханий персонажем трагедії Ґете «Фауст» Мефістофелем, саме так високопоставлений чорт Мефістофель іменує себе у сцені вальпуржиної ночі, кидаючи нечистій черні розказ: «Platz! Junker Voland kommt.» (Геть! Вельможний Фолянд йде). Оскільки це ім’я не зустрічається в жодному з російських перекладів «Фауста» (перекладено як «чорт»), Булгаков міг запозичити його лише з ориґіналу.

…до найближчого гастроному по горілку та закуску… — Йдеться про великий продовольчий магазин системи «Гастроном»; магазини під такою вивіскою були в усіх великих містах Совєтського Союзу.

…власноручний Стьопин хвацький підпис! Навскіс напис збоку рукою фіндиректора Римського із дозволом видати… — Виразне автобіографічне відлуння: на чолі театру Вар’єте стоять двоє директорів — Степан Богданович Лиходєєв та Григорій Данилович Римський; на чолі Московського Художнього театру, де в час написання роману працював Булгаков, також стояло двоє директорів — режисери К. С. Станіславський та В. І. Немирович-Данченко, стосунки яких були далеко не простими. Важко сказати, хто насправді був прототипом Стьопи Лиходєєва (офіційного директора, призначуваного владою на «загальне» керівництво за ознаками партійности та соціяльного походження), але у фіндиректорі Римському виразно видно портретні та організаційні риси К. С. Станіславського (Алексєєва, 1863–1938), який у минулому був підприємцем та мав розумітися на фінансових справах.

…в котелку на голові… — Котелок — чоловічий штивний капелюх із круглим (сферичним) наголовком та вузькими крисами.

Ти не скидаєшся на архиєрея, Азазелло… —

Архиєрей — найвищий щабель духовної ієрархії, священства: єпископ, ієрарх, митрополит.

Азазелло (євр. [Азазель, ла-Азазель]) — демон, дух зла, один з двох цапів, на якого під час свята Йом Кіпур (день спокути) первосвященик накладав руки і сповідував гріхи єврейського народу, після чого цапа вели до безлюдного місця і там відпускали в пустелю («цап відпущення»); другого цапа водночас приносили в жертву Богові (Левіт, 16: 7–10). Саме на « демона безводної пустелі » перетворюється Азазелло в останньому польоті.

Дозвольте, мессіре… — Мессір (фр. messire або monseigneur) — високість, світлість, преосвященство — титулування осіб високого статусу при звертанні до них.

Пря професора з поетом. — Пря — сварка, суперечка, полеміка, диспут. Диспут між професором Стравинським та поетом Бездомним, так само як і інші полемічні діялоги роману (допит Єшуа Пилатом, нарада Пилата з Каїфою, розмова Волянда з Левієм Матвієм) написані під виразним впливом діялогів Григорія Савича Сковороди, зокрема ж «Пря бісу со Варсавою», з якими Булгаков, безперечно, був знайомий. Образ Сковороди часто проступає у постатях Єшуа («бурлаки філософа») та Левія Матвія. Саме через це слово «поєдинок» в ориґінальній назві розділу перекладено староукраїнським «пря».

…подумки охрестив кабінет «фабрикою-кухнею». — У 20–30-і роки XX ст. в руслі індустріялізації СССР знялася хвиля створення фабрик-кухонь — «промислових гігантів громадського харчування» — великих підприємств із повним виробничим циклом, що починався з первинної обробки сировини й завершувався приготуванням страв. Спеціальне обладнання таких кухонь вражало розмаїттям та виблискувало чистотою. Перше таке підприємство було відкрито 1925 р. в Іваново-Вознесенську у спеціяльно зведеній будівлі. Крім виготовлення кулінарних виробів, фабрики-кухні виробляли овочеві, м’ясні та рибні напівфабрикати для постачання їдалень та магазинів «Кулінарія». На думку авторів проекту, ці гіганти мали забезпечити харчуванням робітників промислових підприємств через їдальні та доставлянням їжі безпосередньо у цехи. Крім того передбачалося «розкріпачення» жінок від обтяжливих домашніх клопотів та прилучення їх до суспільно-корисної праці. З кінця 1930-х років ентузіязм до цієї новації поступово став сходити нанівець. Лексема «фабрика-кухня» востаннє згадується у Великій Совєтській енциклопедії (Большая советская энциклопедия. Второе издание. Том. 44. — Москва: Гос. научн. изд-во «Большая советская энциклопедия», 1956. — С. 481). Заклади о такій назві збереглися й досі, наприклад, при аеропортах, де готують бортове харчування пасажирів та екіпажів під час польоту.