Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

— Вибачте, а що це значить?

«Бас не тямить по-латині ні слова. А ми он які приязні,— великодушно пояснимо».

— Німецькою мовою це приблизно означає «максимально розведена алкогольна суміш», отже, її можна спокійно дудлити цілими літрами.

— Літрами, мабуть, ні, ми вже відчуваємо це. У «холодної качки» хитрі вуха.

— Дозвольте запитання!

«А щоб тобі заціпило, басе! Сьогодні всі повинні мовчати! Гофман теж нехай заткне пельку… Але ж це зовсім не Гофман, це Шнайдерайт… Здорово виходить… Говорить він справді, як Гофман. Що це він там верзе?..»

— Гольт тепер великий пан, він зі мною навіть розмовляти не хоче!

Гундель засміялась. Гольт ураз протверезився і собі посміхнувся.

— Анітрохи! Я у всьому наслідую батька, а хіба він не говорить з вами, як рівний з рівним?

— Ваш батько витесаний з іншого дерева, — відпарирував готовий до бою Шнайдерайт. — З найкращого будівельного дерева. У порівнянні з ним пагінець ще скидається на травинку!

— Ми, Гольти, спершу мусимо полиняти, — сказав Гольт. — Запитайте в батька, як він у двадцять років розмальовував декому пику за свою «Тевтонію»! Втім, у ті часи ви не мали б права битись на дуелі!

— О, в порівнянні з батьком ви домоглися значно більшого! — з глузливим визнанням відказав Шнайдерайт.

Словесна перестрілка несподівано набрала серйозного характеру.

— Ваш батько мені багато дечого розповідав, — отже, я в курсі справ. Якщо сьогодні декотрі двадцятирічні не вимахують кийками, наче тевтони, а змушені приборкувати свої пристрасті, то тільки тому, що до влади прийшли люди, що раніше не мали права битись на дуелях.

Посмішка Гольта стала холодною і злою. Він уже хотів було кинути якесь гостре, ущипливе слівце… Але в двері хтось постукав. Всі повернули голови.

«Цернік! Ви тільки погляньте, знов об’явився Цернік! Так, це він, і так само незграбно кланяється»,

— Я перешкодив? Адже я не перешкодив, правда?

І, як і завжди, почав міняти окуляри: окуляри для далини, окуляри для близькості…

«Безперечно, він прийшов мене поздоровити. Ні, я не серджусь на Шнайдерайта. їй-богу, сьогодні я таки справді не серджусь на Шнайдерайта! Але Цернік і не думає мене поздоровляти, адже він зовсім не знає, що сьогодні мій день, у нього на серці щось інше… Чому він так дивиться на Гундель?»

— Ви до нас не приходили цілу вічність, пане Цернік!

— Ану, налийте Цернікові «холодної качки»!

Цернік бере склянку, лице його розпливається в посмішці, він одкашлюється і нарешті випалює:

— З вашого дозволу — докторе Цернік.

— О-о-о! Поздоровляємо! Прийміть найкращі побажання! Звичайно, summa cum laude [100] 3 найвищою похвалою (лат.). . Отже, у вас, пане доктор, сьогодні також знаменний день?

— Що значить «також»? Ах так! Ви також? Це з мого боку свинство! Отже, поздоровляю!

«Чудово. У нас спільний знаменний день — мій і Церніків. Адже я не такий дурень, щоб не поділитися з Церніком. Це дає можливість заздалегідь посмакувати, як буде, коли і я відзначатиму одержання докторського ступеня. Але чого це Цернік не зводить очей з Гундель? І що йому треба від Шнайдерайта? Чого це він увесь час позирає то на нього, то на неї? Що сталося? Видно, Цернік має намір щось їм сказати! Ба, він прийшов сюди зовсім не задля того, щоб відсвяткувати одержання докторського ступеня, який йому тільки-но присвоїли. Ось він виймає з кишені листа. Звичайно, якась несподіванка, так я і знав, он він уже кидає свою «бомбу», зараз буде один з Цернікових приголомшливих сюрпризів…»

— Я одержав листа від старого Еберсбаха.

«Ага! Тільки чому він знову дивиться на Гундель і Шнайдерайта, а мене ніби й не помічає! Добре хоч, що я готовий до будь-якої несподіванки, що я зайняв вищу і для Шнайдерайта недосяжну позицію. Будь ласка, шквар далі, подавай свій сюрприз, мене ти не здивуєш! Ні! Мене ніщо не здивує!»

— Еберсбах пише, — сказав Цернік і почав читати: «…Обставини складаються якнайкраще. Найближчими днями ти одержиш офіційне призначення на посаду директора тутешніх підготовчих курсів…»

«Підготовчі курси? Що це… Адже я вже чув щось про них… Та це ж фрау Арнольд якось згадувала їх… Що ж воно таке?.. Стривай…»

— А вас обох, — сказав Цернік і знову подивився на Гундель та Шнайдерайта, — вас обох я заберу з собою. Жодних заперечень, ви будете моїми першими слухачами. За два роки складете в мене екзамени на атестат зрілості.

Сталося падіння з великої висоти. Гольт упав з своєї надійної, недосяжної для Шнайдерайта вершини в безодню. Але під час падіння — хоч це коштувало йому великих зусиль — скорчив на обличчі вираз радісного здивування. Не можна, щоб хтось помітив його стан! Якась невідома сила підняла його з стільця і повела до Гундель, змусила простягти руку, поздоровити Гундель міцним потиском. Та ж сила штовхнула Гольта потім до Шнайдерайта, спонукала його сказати щось на зразок: «Хто б міг подумати!..» Настав справді кульмінаційний момент. Отже, цей день став знаменним і в житті Гундель та Шнайдерайта! Гольт бачив кімнату, бачив людей, батька, Церніка — все наче в тумані, Гундель не тямила себе від радості.