Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

«Побутові силікати, — писав Гольт, — хто одразу ж не згадає про скло, а згадавши про скло, не подумає про залиті світлом приміщення з заскленими вікнами, а водночас і про руйнівні наслідки повітряної війни?» Готово! Тепер можна викласти причини другої світової війни. Але ні, краще написати про винахідливість людського розуму, який дає можливість вставляти у вікна картон, і передусім ігеліт. «Крізь ігеліт, — писав Гольт, щасливо перебравшись у галузь органічної хімії,— проникає, певна річ, менше світла, ніж крізь побутовий силікат — скло, однак коли малі розбишаки влучать футбольним м’ячем у вікно, тоді цей синтетичний матеріал і виявляє свої колосальні переваги над склом, свою перспективність». І він заходився писати про високополімерні сполуки та макромоле-куляри. А цю тему він добре підготував. Гольт віддав роботу і став чекати наслідків.

Через два дні його зупинив Готтескнехт.

— Гольт! — не тямлячи себе від гніву, почав Готтескнехт. — Я вас досить добре знаю і трохи розбираюсь у психології, а отже, мені ясно, що ви нічогісінько не знали. Це нечуване нахабство і глузування над екзаменаційною комісією! Хоча Петерсен твердить, що тема буцімто видалась вам надто легкою і ви з власної ініціативи вибрали значно складнішу — з галузі органічної хімії. І за вашу безсоромність і нахабство вам хотіли поставити одиницю! Але я пригрозив дійти до найвищих урядових інстанцій, коли робота не буде визнана «такою, що не може бути оцінена!

— Ну що ж! — сказав Гольт. — «Не може бути оцінена» — це краще, ніж «п’ять»!

Після письмових екзаменів шкільні навчання продовжувались. Але ніхто до них серйозно вже не ставився. На уроки приходили, коли кому заманеться. Вчителі, траплялося, заходили до зовсім порожнього класу, і класний журнал зарябів од зауважень. Гольт відвідував ще тільки уроки математики та інколи, аби порадувати Готтескнехта, залишався на урок німецької літератури або історії. Решту часу він ліниво відлежувався в саду на шезлонзі.

Тут і застав його якось розлютований Готтескнехт, який по дорозі додому зайшов до Гольта в сад і зажадав від нього пояснень.

— Нагромадження сил для усних екзаменів, — пояснив Гольт, — або тиша перед бурею. Не гнівайтесь, пане Готтескнехт!

Розпочались усні екзамени. Готтескнехт проекзаменував Гольта з німецької літератури й історії, Лорентцу він блискуче склав математику. Далі біологія, фізика, і от уже екзамени позаду. Гольту вивели загальну оцінку «добре».

Готтескнехт ішов з ним по коридору.

— Ви можете гордитися, я також горджуся тим, що ви були моїм учнем, — адже за рік ви не тільки склали екзамени на атестат зрілості. Ви домоглися більшого — почали по-серйозному жити. — Він узяв Гольта за лікоть. — І все ж у вас щось не клеїться. Скажіть чесно: вам і досі не дає спокою історія з отією жінкою?

— Я трохи перевтомився, — відповів Гольт. — І взагалі не можу зрозуміти, що ви маєте на увазі.

— Я маю на увазі, скажімо, своєрідний підтекст вашого твору, — продовжував Готтескнехт. — За твір ви одержали чисту одиницю, і хто вас не знає, той не помітить, що за вашими слушними, ясними і чіткими думками та висновками криється якесь розчарування… Ви напрочуд розвинулись інтелектуально. Але що викликає у вас такий песимізм?

Гольт знизав плечима.

— Їй-богу, я і сам не знаю.

— Мені б не хотілося упускати вас з поля зору. Вас, безперечно, приймуть в університет, але мені б не хотілось втрачати зв’язок з вами. — Біля учительської вони зупинились. — Скоро настануть тривалі, аж до початку першого семестру, заслужені вами канікули. Заходьте до мене! — Не встиг Гольт подякувати, як Готтескнехт додав: — І знаєте, що? Якщо надумаєтесь зайти, візьміть із собою також Гундель і Шнайдерайта.

Гольт люб’язно кивнув. Сьогодні, коли він склав останній екзамен, прохання Готтескнехта привести з собою Шнайдерайта видалося йому просто безтактним.

Учні востаннє зібралися в класі. Радість била через край. Гофман приніс із собою пляшку горілки і пригостив усіх, окрім Гейслера.

— Хоч я й був усього тільки уповноваженим класу, — заявив він, — але, як свідомий представник свого класу, я не питиму з моїм класовим ворогом, нехай навіть він тричі буде моїм товаришем по класу!

Одноокий Букк хильнув чималеньку порцію і тепер його неможливо було стримати.

— Дозвольте мені востаннє узяти слово! — вигукнув він. — Можна? Це буде анархічна, підбурювальна і грізна промова проти духу школи взагалі, проти будь-якої освіти, за організоване введення у місті й на селі безграмотності!