Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

— Не знаю, — відказав Гольт. — Мене тягне до Еберсбаха. Тільки не дуже хочеться кудись їхати звідси.

— Справді? А я будь-що поступлю в якийсь інший університет, — сказав Аренс. Він довірливо взяв Гольта під руку. — Разом з документами треба подати твір, від цього багато залежатиме. Тема твору повинна бути пов’язана з майбутньою професією… І я ніяк не придумаю, що мені написати!

— «Лікар і гуманізм» — адже чудова тема! — порадив Гольт.

— А ви напишете за мене? — вигукнув Аренс. — Я вважаю це… — Він кілька разів вклонився Гольтові.— Мушу сказати, що з вашого боку це справді… мило!

Гольт написав твір за якихось кілька годин, і Аренс на знак вдячності приніс йому кілограмову банку американської натуральної кави.

— Може, вам потрібен ще один твір? — пожартував Гольт. Він взяв каву й подумав про Церніка.

В той час, коли Гольт усе ще вагався, чи слід йому прийняти пропозицію Егона Аренса, несподівано прийшов лист від доктора Гомулки. Невдовзі після повернення з Гамбурга Гольт повідомив адвоката про те, що він знову живе у свого батька і має намір складати екзамени на атестат зрілості. Адвокат якнайщиріше похвалив його за це рішення. Потім їхнє листування припинилося. А зараз доктор Гомулка писав, що з полону повернувся Зепп і що він уже два тижні живе у Нюрнберзі, що Зепп прагне передусім знову поступити в школу у радянській окупаційній зоні й що він оселиться у свого дядька, зубного лікаря Гомулки, в Дрездені. Зепп уже виїхав з Нюрнберга.

Гольт поглянув на дату листа і підрахував, скільки вже минуло днів. Потім замовив телефонну розмову. Отже, Зепп повернувся! Нарешті-таки дали Дрезден. Чутність була нікудишня. Зепп учора поїхав до Саксонської Швейцарії, щоб там, у мисливській хатині, спершу трохи відпочити. Він уже написав Гольту листа, Зепп запрошує його в гори. Зубного лікаря з Дрездена важко було зрозуміти, хоч він кричав у трубку, наче його пацієнт. Він детально пояснив Гольту, де міститься мисливська хатина, як називається найближче село і залізнична станція.

Наступного ж дня Гольт, сповнений нетерпіння, виїхав, радіючи зустрічі з Зеппом. Він довго їхав залізницею, потім цілу годину йшов пішки і нарешті знайшов-таки будинок, що самотньо стояв у лісі над ущелиною, на дні якої пінився бурхливий потік. Навколо росли сосни і кілька голубих ялин, скрізь стриміли голі скелі. Будинок був складений з темних морених колод. Біля входу стояла лавка; перед будинком на майданчику палахкотіло вогнище. Над вогнем парував казанок. А біля вогню сидів худий, жилавий юнак з дуже коротко підстриженим волоссям і помішував щось у казанку. Угледівши Гольта, він кинувся йому назустріч. Зепп Гомулка, давній друг! Таки знайшов його!

Вони ані на мить не відчули чогось схожого на замішання. Ні! Тисли один одному руки, ляскали по плечах, сміялись, штовхали один одного в бік.

— Дай на тебе глянути, Зепп! Он який ти! А вимахав! Ну й ну!

— А ти? Ти ще більше виріс!

— В тебе обличчя, наче в древнього мудреця, дивись, яке натхненне! Але спершу ходімо в будинок. Ну, як ти тут поживаєш? А що це ти вариш?

— Локшину з житнього борошна, сьогодні їстимемо локшину.

— Вольцов помер, — сказав Гольт. Була вже ніч, вони лежали біля вогнища. Гольт говорив упівголоса. — Він став наче одержимий і мусив так закінчити, безглуздо гублячи самого себе і тягнучи за собою все до загибелі. Втім, таке було і все його життя — руйнівне і самогубне… А Хрістіан? Про нього мені важко навіть згадувати. Нещодавно я мусив видати його поліції. Убивство, Зепп! Наприкінці він уже не рахувався з людським життям. Це жахливо, Зепп, адже Феттер також не народився вбивцею!

Отак у розмові минула вся ніч. На світанні вони полягали в хатині спати. Проспали до обід, скупались у крижаному потоці і, простягнувшись на сонці, продовжували розмову. Стояв безхмарний, теплий травневий день. Вони заходились готувати на вогнищі їжу.

— Що ми будемо їсти сьогодні, Зепп?

— Сьогодні зовсім нове блюдо — житня локшина! І в ти коли-небудь житню локшину? А все-таки в мені лишилось трохи розбійницької романтики, — сказав Гомулка.

— Зіграти б оце по-справжньому в індійців — ото був би відпочинок! — відказав Гольт.

Їм треба було багато дечого сказати один одному, й вони розповідали цілими днями. Гомулка привіз також звістку про Уту. Її адвокати домоглися видачі Грота французам, але, як виявилось, виграли вони на цьому мало. Тепер Грот сидить у французькій тюрмі, чекає обвинувального присуду. Але ж адвокати домагалися передачі Грота німецьким судовим органам. Ута Барнім самотньо живе у Шварцвальді, переводить добро на здобуття показань свідків і відмовляється покинути свій глухий закуток.