Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

— І я зможу… Невже я справді зможу стати навіть ветеринарним лікарем?

І Гольту здалось, наче Гундель враз віддалилась від нього далеко-далеко, вона сяяла від радості, ніби була освітлена барвами веселки. Все знову пішло шкереберть… Гундель лишилась на боці Шнайдерайта. А Шнайдерайт був близько, зовсім близько. Він чітко, крупним планом непорушно стояв у нього перед очима. І Гольт нараз відчув у душі дивну порожнечу, так наче після барабанного дробу раптом запала тиша. І серед цієї тиші, серед порожнечі лунало чимдалі швидше й голосніше: «Шнайдерайт буде студентом!.. Шнайдерайт буде студентом! Шнайдерайт… студентом…» В душі Гольта могутньою хвилею здіймалось не нове, ні, старе, добре знайоме, йому почуття! Воно понімало його і раніше. Але зараз це почуття було таке сильне, що, здавалось, заповнило його геть цілого. Тррхи згодом воно вгамувалось само по собі, перш ніж Гольт встиг уяснити, що це таке. Тиша, порожнеча…

Гольт ішов парком. Він знав, що на нього находило. Це всемогутнє почуття огортало його знову і знову, ставало дужчим за здоровий глузд і розсудливість, було часткою його єства.

Гольт знав — тільки Гундель може допомогти йому. Треба поставити її перед незаперечним фактом. А отже, він повинен поговорити із Шнайдерайтом. Шнайдерайт мусить зійти з його дороги. Вчора, коли вони кидали один одному ущипливі слова, Гольт пересвідчився, який облудний був мир між ними. Гольт не мав наміру інтригувати проти Шнайдерайта, це було б занадто. У нього вистачить мужності піти до Шнайдерайта і, якщо треба, сказати йому: забирайся під три чорти.

Увечері в п’ятницю Гольт розшукав Шнайдерайта в бараці, на дверях висіла табличка: «Заводський комітет профспілки. Голова». Шнайдерайт сидів за письмовим столом у робочому костюмі — по обіді в нього була складна кладка ретортної печі.

Гольт підійшов до столу.

— Можна мені поговорити з вами?

— Що сталось? — запитав Шнайдерайт. — Чому так горить? — І він показав гостеві на стілець.

Але Гольт продовжував стояти. Він засунув руки в кишені штанів і якусь мить дивився на свого супротивника зверху вниз. Він міг зараз дивитись на нього без упередження, ніби з певної відстані. Шнайдерайт справляв враження симпатичної, сміливої, сильної людини. Власне, було навіть шкода, що вони ворогували між собою. Колись, іще хлопцем, він мріяв мати друга, такого, як Гаген фон Троньє, Віннетоу або Роллер. Тоді цей Шнайдерайт правив би йому за взірець і Гольт домагався б його дружби. Але в ті часи з’явився Вольцов, і тому все склалося по-іншому.

Здавалось, Шнайдерайт прочитав у Гольта в очах симпатію, тому що він сказав:

— Ну, та сідайте ж! Чудово, що ми знову можемо поговорити сам на сам!

— На жаль, ця розмова буде не з приємних, — сказав Гольт. — Мені справді вона неприємна. Але невже я мушу лицемірити з вами? Отож-то. Ви, як і я, віддаєте перевагу одвертій розмові. Ми з вами взагалі у багатьох відношеннях дотримуємось однакових принципів, навіть у політиці, хоч ви цього й не хочете визнати. Ви вважаєте — раз людина народилася в буржуазній сім’ї, вона до кінця днів своїх залишиться реакціонером. Ви поета Бехера знаєте? Він теж народився в буржуазній сім’ї.

— Знаю, — відказав Шнайдерайт. — А що далі?

— Ви недооцінюєте силу переконливості вашого світогляду, — продовжував Гольт. — Ви недооцінюєте принадної сили прогресу, тому що завжди вірили тільки в прогрес. Від цього людина також інколи може стати обмеженою.

Шнайдерайт, підперши підборіддя кулаками, пильно дивився на Гольта.

— В цьому, можливо, справді є доля істини. Одного разу Мюллер теж говорив мені щось подібне.

— Так, Мюллер! — промовив Гольт. — Той був іншої породи. В порівнянні з ним його учень скидається на травинку! — Гольт посміхнувся. — Але у ваші двадцять три роки ви вже багато чого домоглися!

Шнайдерайт був спантеличений. Потім він розсміявся, весело, голосно, на всю силу своїх широких грудей.

— Один — нуль на вашу користь, Гольт! — вигукнув він. — Тепер ви забили чудовий гол у мої ворота!

— Скажімо точніше: один — один, — зауважив Гольт, — колись ви мені теж здорово вліпили!

Шнайдерайт знову розсміявся.

— Ви подобаєтеся мені чимдалі більше! Не зійти мені з цього місця, коли це неправда, слово честі, правда!

— Невже? — озвався Гольт. — Отже, буржуйський синок не такий уже й поганий! Ви, між іншим, мені теж подобаєтеся. І, як я вже сказав, ми додержуємось однакових принципів. Жаль тільки, — голос Гольта зазвучав тихіше, — жаль, що нам з вами подобається також одна й та сама дівчина!