Костянтин Симонов - Останнє літо

За розмежувальною лінією, перед сусідом, у глибину німецького розташування тягся ланцюжок невеликих висоток, на думку Серпіліна, дуже для нас незручних. Якщо все залишиться без змін, то зразу ж після прориву правому флангові армії доведеться або наступати кілька кілометрів під німецьким фланговим вогнем з цих висоток, або на ходу розвертатися й брати їх, уповільнюючи при цьому темп.

Пропозиція Серпіліна була — відсунути ще на два кілометри на північ» розмежувальну лінію з сусідом так, щоб правий фланг прориву з самого початку охоплював ці висотки, не лишав би їх зовні, а загрібав усередину.

Серпілін учора прикинув усе це разом з Бойком та артилеристами, начорно спланував, сьогодні зранку ввів у суть справи Захарова і, їдучи сюди, знаючи характер Батюка, вважав: чим раніше доповімо, тим краще, нехай командуючий фронтом відчує себе причетним до цієї ідеї з самого початку, з азів.

Батюк уважно вислухав, не перебивав, як полюбляв це досі, запитаннями. Мовчки постоявши вже не над картою Серпіліна, а над своєю, на якій було нанесено передній край сусідньої армії, він швидко оцінив вигоди, які все це обіцяло. Схопив суть справи швидше, ніж бувало колись. Серпілін зразу це помітив.

— Спокуса велика, — одірвавшись од карти, сказав Батюк. — Попрацюйте сьогодні над цим варіантом, а я завтра подивлюся на місцевості і вирішу. Міркування вашого сусіда праворуч теж вислухаю. Як-не-як, а хочеш вторгнутися в його смугу, два кілометри в нього відібрати. А раптом він заявить: «Дайте мені хоча б частину тієї сили, що Серпіліну підкидаєте, і я сам праворуч від цих висоток ударю». Що тоді? — Батюк усміхнувся. — На це, звичайно, не підемо, розчепіривши пальці, не воюємо, а дізнатись про міркування сусіда слід. Теж старий вояка.

— З вашого дозволу, перш ніж починати роботу, я сам до нього поїду, — запропонував Серпілін. — Поговоримо про те, що вам доповідав, і ділянку разом подивимось. А то досі всі мої спостереження — з моїх СП, на чужу смугу, не спитавшись, не ліз.

— Це можна, — сказав Батюк і на якусь мить замислився.

Пропозиція Серпіліна здавалася йому такою слушною, що коли поглянеш на карту, то дивно стає, як не додумались до цього раніше. Інша справа — ти щойно прибув, не зразу все збагнеш. А як же це моєму попередникові на думку не спало? Думав усе-таки з кінця квітня!

Напрям удару вибрав правильно, а посунути його ще трохи праворуч, як підказувала місцевість, не дала розмежувальна лінія між двома арміями. Зважаємо іноді ще на ці розмежувальні лінії, ніби вони щось непорушне. А її треба посунути, та й усе.

Думка, що він внесе у своє фронтове рішення цей коректив, з одного боку, помітний, а з другого — все ж не таких масштабів, щоб усе заново затверджувати в Ставці, викликала в Батюка хороший настрій.

— А інших пропозицій у тебе не буде? — спитав він Серпіліна.

— Не буде.

— Це добре, — сказав Батюк, — а то я вже подумав: якщо додамо тобі два кілометри праворуч, то ти попросиш на стільки ж зменшити ліворуч. Знай: за рахунок сусіда справа розширю, а за рахунок сусіда зліва смуги армії не звужу. Вся добавка за твій рахунок.

— Цього не просимо, Іване Капітоновичу, — сказав Захаров.

— Із тими зайвими двома кілометрами все одно лишаємося багатими.

— Так, воювати тепер можна, — сказав Батюк. — І ви справді будете багатими, не порівняти з тим, що ми з вами колись мали. — Він усміхнувся. — Тим більше, коли завдаєте головного удару, і правого, і лівого сусіда грабуємо на вашу користь. Лівого — ще нічого, а правого — догола. Він уже мені плакався!

Батюк зняв телефонну трубку й наказав з’єднати його з командармом, до якого хотів їхати Серпілін.

— Сам йому скажу, що ти приїдеш.

І Серпілін зрозумів і з його слів, і по очах, що Батюк твердо вирішив схвалити їхню пропозицію. А коли так, хоче зразу все взяти в свої руки. Тому сам і дзвонить.

— Здрастуй, Миколо Семеновичу, — сказав Батюк, коли його з’єднали. — Твого сусіда зліва зараз пришлю поділитися з тобою міркуваннями і вислухати твої… Куди?.. А ти де зараз?.. А!.. — Батюк скоса поглянув на карту. — А він прямо туди до тебе й поїде. Чекай його… Коли? — Батюк поглянув на годинник. — Зараз дев’ять сорок п’ять. До одинадцятої тридцять встигне… До мене нічого нема? Після того як зустрінетесь, подзвони мені! Бувай здоров…

Слухаючи все це, Серпілін у думці всміхнувся. «Сам за мене вирішив — і куди поїду, і коли виїду, і коли буду там. Навіть не подумав спитати мене, хоч я й командарм. Розуму війна додала, а вдачі не змінила».