Костянтин Симонов - Останнє літо

І нехай чужа голова була не дурніша за твою, а все-таки вступати в готову чиюсь думку трудно. Дають зрозуміти, що передумувати пізно! А бажання дещо передумати виникло!

Позавчора, після повідомлень начальника штабу й начальників родів військ, Батюкові здалося сумнівним: чому ділянку для прориву вибрали на правому фланзі, де до Дніпра ще треба форсувати три річки, а не на лівому, де все-таки на одну річку менше, — ще взимку перелізли через неї і тримаємо плацдарм на тому березі?

Тільки-но він про це спитав, як його зразу ж почали переконувати в кілька голосів, що нічого не треба міняти, що хоч тут і зайва річка, але зате наш берег панує, і місцевість проглядається, і артилерії буде легше подавити оборону ворога, — словом, облюбували для прориву таку ділянку, що кращої нема й бути не може! А представник Генштабу нагадав, що все це вже затверджено. Хоч Батюк і сам знав, що тепер з будь-якою принциповою зміною доведеться заново звертатися до Ставки.

Вчора вранці Батюк переніс зустріч із Серпіліним і Захаровим на добу, щоб поїхати в лівофлангову армію; хотів там побачити на власні очі плацдарм, що зацікавив його. Коли й справді невигідний, викинути геть з голови!

А коли помилились, то, поки не пізно, доповісти в Ставку про необхідні зміни.

Батюкові хотілося, щоб з його приїздом на фронт у план майбутньої операції внесли зміни на краще. Але, переправившись учора на той плацдарм і перевіривши все на місцевості, він вирішив: списи ламати немає за що — панівні висоти прямо над плацдармом були в руках ворога; місцевість нічого доброго не обіцяла.

Батюк був радий, що поїхав туди вчора й відкинув сумніви. Та й для Серпіліна теж краще: і зайву добу мав, щоб познайомитися з обстановкою, і розмову з ним тепер можна вести остаточну — прорив, як і намічено, буде в смузі його армії.

Правда, вчора трохи попсував настрій Львов. О двадцять третій годині Батюк, зразу після начальника штабу, підписав підсумкове донесення в Генштаб і послав його Львову. Офіцер, який ходив до Львова, повернувся і, ні слова не сказавши, поклав папір на стіл перед командуючим. Батюк подивився спочатку на офіцера, потім на донесення й довго мовчав. Підпис Львова під донесенням стояв. Але, крім підпису, в тексті дещо було виправлене й викреслене червоним олівцем. Або Львов так робив тут раніше, або хотів до цього привчити його, Батюка, або взагалі невідомо, що думав. Як це так — черкати текст донесення після підпису командуючого? Коли з чимось не згоден, зайди або подзвони, доведи, що треба внести поправки, зрештою, відмовся підписувати, виклади свою особисту думку, коли вже коса — на камінь… Але креслити донесення червоним олівцем після командуючого І Та де й коли таке було?..

Батюк побагровів, але переміг себе й тільки сказав:

— Залиш мені.

І коли офіцер вийшов, ще раз глянув на поправки Львова. Нічого особливого в них не було — не сподобався йому виклад, — у двох місцях виправив, а в третьому викреслив другу половину пункту: вважав зайвим. Словом, відредагував своїм червоним олівцем.

Що робити? Подумавши кілька хвилин, Батюк наказав одіслати донесення в такому вигляді, а Львову подзвонив і попросив зайти, коли звільниться.

Львов звільнився лише через годину. Розмова була коротка. Львов сказав, що не бачить підстав для суперечок. Коли б він був принципово не згодний, повернув би без підпису і сказав би чому. А давати пояснення з приводу трьох фраз, з яких одна зайва, а дві не досить добре викладено, не вважав за потрібне: шанував свій і чужий час. Відредагував і підписав.

На це Батюк відповів, що в грамотності зі Львовим змагатися не має наміру, коли статті писати, а коли мова йде про оперативні документи, то як їх писати — знає, навчився. І звик, що в них після підпису командуючого ніхто жодного слова без згоди командуючого не виправляє. Так заведено на всіх фронтах. І їхній фронт винятком не буде. Нехай це запам’ятає на майбутнє товариш генерал-лейтенант Львов.

Львов устав і вийшов. Але Батюк ні тоді, ні тепер не пошкодував, що сказав йому це. Рано чи пізно довелося б зіткнутися через той червоний олівець, то краще рано…

Першого ж дня, коли Батюк почув по телефону від Бойка, що Серпілін уже в дорозі, він з радістю сказав Львову: «Тепер усі командарми на місці». Але Львов, скривившись, наче муха йому впала в суп, процідив: «Якщо повертається цілком здоровий, то добре, а якщо не долікувавшись…»

— Коли навіть і не долікувався трохи, все одно радий, що їде, — сказав Батюк. — Приїде — долікується на свіжому повітрі. — І, помітивши, як Львов знову скривився, спитав — Чим він вам не сподобався?