Костянтин Симонов - Останнє літо

— Нічим. Просто хочу бачити на цій посаді цілком здорову людину.

— А я його в Архангельському п’ять днів тому зустрів. Він уже й тоді майже здоровий був, коли не звідси на нього дивитися, а зблизька. — Батюк дражнив Львова, думаючи, що той почне сперечатись.

Та Львов не сперечався. Він аж ніяк не хотів на цьому наполягати Після того, як Сталін, узявши до уваги перший пункт його записки — про командуючого фронтом, не підтримав другого — про Серпіліна — і невдоволено сказав йому по ВЧ:

— Чи не занадто багато ви берете на себе, товаришу Львов? Усі у вас хворі: один у вас хворий, другий у вас хворий. Тільки ви один здоровий. Подумайте про своє здоров’я. І не вчіть нас пильності. Як і на чиє здоров’я що вплинуло, нам, коли потрібно буде, лікарі скажуть. Не пишіть більше про це. Набридло.

Батюк, який усього цього не знав, з подивом почув, як Львов у відповідь на його слова про здоров’я Серпіліна сказав: «Тим краще», — хоч на його обличчі в цю мить був такий вираз, наче він думав: «Тим гірше…»

— Чого тобі, Барабанов? — спитав Батюк ад’ютанта, який, з’явившись, урвав його думки про Львова.

— Товаришу командуючий, водій просить дозволити йому замінити два скати. Нові привезли. Нікуди зараз не поїдете?

— Нехай міняє. Не поїду. — Батюк подивився на Барабанова. — Генерал-лейтенант Серпілін зараз прибуде. Твій друг.

— Навіщо ви мені про це нагадуєте, товаришу командуючий? — похмуро спитав Барабанов.

— А щоб не пам’ятав зла. Не тільки ти через нього набрався лиха, а й він через тебе. А то я тебе знаю: ти, чорт, злопам’ятний!

— Я тоді злопам’ятний, коли не винуватий, — сказав Барабанов. — Обід на скількох чоловік замовити?

— Ні на скількох, — поглянув на годинника Батюк. — З ними закінчу, працюватимемо з начальником штабу, а там побачу, коли ще обід… Піди зустрінь, — додав він, почувши крізь відчинене вікно голоси.

Барабанов вискочив за двері, а Батюк підвівся з-за столу і швидко пройшов по кімнаті туди й сюди, повів плечима, радісно усвідомлюючи, що він ще міцний, здоровий і невтомний. Він радий був зустріти давніх соратників у новій для себе й для них ролі.

Зустрівши їх, Батюк першому потиснув руку Серпіліну — той і зайшов першим, — а Захарова обняв зі словами:

— З твоїм командуючим п’ять днів тому кефір пили, а з тобою як-не-як майже півтора року не бачились. — Потім обернувся до Серпіліна й оглянув його з голови до ніг — Вигляд маєш справний!

— Не тільки вигляд, а й почуваю себе добре, товаришу командуючий.

— Що нам і потрібно! А то тут один товариш побоювався, коли б тебе до нас хворим не виписали. А ти он який! Здоровіший, ніж був. Чи не одружився за цей час?

— Поки що ні.

— Дзвонив Львову, — обернувся Батюк до Захарова, — хотів вас прийняти разом з ним. Та, на жаль, він спить. Пізно лягає… А він як у тебе, — тепер уже звертаючись до Серпіліна, кивнув Батюк на Захарова, — підйому не просипає?

— Чого-чого, а цього поки що за мною не помічено, — усміхнувся Захаров.

— Виходить, після мене од рук не відбився, — сказав Батюк. — А то немає гірше: один уже встав, а другий тільки лягає, один уже ліг, а другий ще телефони крутить. Усе — не разом!

Він махнув рукою, поставивши на цьому хрест, і запросив Серпіліна та Захарова до свого робочого столу.

— Доповідайте ваше рішення. Як думаєте завдавати удару? Почнемо з цього.

Серпілін розіклав свою карту поверх тієї, що лежала на столі, й став доповідати попереднє рішення, над яким працював штаб армії. В основному воно лишилося таким, яким підготував його Бойко до приїзду Серпіліна.

Коли Серпілін закінчив, Батюк поцікавився деталями й спитав:

— Як оцінюєте призначену для вас ділянку прориву? Чи й справді як найкращу на всій смузі фронту?

— За всю смугу фронту не берусь відповідати, — сказав Серпілін. — А в смузі нашої армії вважаємо: вибрали правильно. Але маємо додаткову пропозицію. Дозвольте доповісти?

Ця додаткова пропозиція виникла в Серпіліна вчора, коли він оглядав ділянку прориву на своєму крайньому правому фланзі, на стику з сусідньою армією. Справа була проста, але армія сама цього вирішити не могла, міг тільки фронт. Уся ділянка майбутнього прориву, завширшки дванадцять кілометрів, цілком припадала на правий фланг армії Серпіліна і закінчувалась на півночі точно по розмежувальній лінії з сусідньою армією, якій у майбутній операції відводили допоміжну роль. Армія мусила спочатку тримати оборону на широкому фронті, а потім, коли ворог під нашими ударами почне відступати, переслідувати його.