Еріх Ремарк - На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

— Він узяв поворот на повній швидкості! — закричав я.

Ленц кивнув:

— Збожеволів!

Ми перехилилися через бар'єр, тремтячи від збудження, від страху, чи скінчиться все щасливо. Я підняв і поставив Патрицію Гольман на ящик з інструментами.

— Так вам буде видніше. Спирайтеся на моє плече. Дивіться уважно, він і цього обійде на повороті!

— Уже обійшов! — скрикнула вона. — Він уже попереду!

— Наздоганяє Браумюллера! Господи Боже і святі угодники! — горлав Ленц. — Обійшов другого й уже наздоганяє Браумюллера!

Наче з грозової хмари вихопилися три машини й помчали на нас. Ми кричали, як навіжені, кричав і Валентин, чути було

й могутній бас Грау, — адже Кестерові удався його одчайдушний трюк: на повороті він, пройшовши верхом, обігнав другу машину, бо її гонщик прорахувався і змушений був на крутому повороті знизити швидкість.

Тепер Кестер шулікою кинувся на Браумюллера, який раптом опинився всього на якихось двадцять метрів поперед нього: певне, не витримали свічки.

— Дай йому, Отто! Дай йому! Зжери «Ковалика»! — горлали ми, розмахуючи руками.

Машини зникли за останнім поворотом. Ленц уголос молився до всіх богів Азії та Південної Америки, благаючи в них допомоги й розмахуючи своїм амулетом. Я теж дістав свого. Патриція Гольман, спершись на моє плече, вся подалася вперед, напружено вдивляючись удалину, наче статуя на бугшприті корабля.

Ось вони показались! Мотор Браумюллерової машини все ще чхав, працюючи з перебоями. Я заплющив очі, Ленц повернувся спиною до бігової доріжки — ми хотіли власкавити долю. Чийсь крик змусив нас обернутися. Ми ще встигли побачити, як Кестер, випередивши свого конкурента на два метри, проскочив фініш.

Ленц знавіснів. Він жбурнув інструмент на землю і зробив стойку на запасному колесі.

— Як ви тоді сказали? — ставши знову на ноги, загорлав він до механіка-геркулеса. — Одоробало?

— Що ти гавкаєш на мене, дурню? — невдоволено відповів йому механік. І вперше, відколи я його знаю, останній із романтиків не знавіснів, почувши лайку. Він аж затіпався від реготу, наче в нападі хвороби святого Віта.

Ми чекали на Отто — він затримався десь біля суддів.

— Готфріде, — промовив раптом за нами чийсь хрипкий голос.

Ми обернулися. Перед нами височіла людиноподібна гора:

тіснуваті смугасті штани, тіснуватий піджак-маренго й чорний котелок.

— Альфонсе! — скрикнула Патриція Гольман.

— Власною персоною, — погодився він.

— Ми виграли, Альфонсе! — знову закричала Пат.

— Сила, сила. То я, виходить, запізнився, га?

— Ти ніколи не запізнюєшся, Альфонсе! — сказав Ленц.

— Хотів, власне кажучи, трохи підхарчити вас. Ось шинка, трохи солонини — самі реберця. Усе вже нарізано.

— Давай сюди й сідай з нами, золотий чоловіче! — гукнув Готфрід. — Зараз ми тобі все розповімо.

Він розгорнув пакунок.

— Господи, — здивувалася Патриція Гольман, — цього вистачить на цілий полк!

— Про це можна буде сказати тільки потім, — зауважив Альфонс. — До речі, ось іще кюммель, тільки-но з льоду.

Він дістав дві пляшки.

— Уже відкорковано.

— Сила, сила, — вимовила Патриція Гольман.

— Альфонс по-дружньому підморгнув їй.

Під’їхав, гуркочучи, «Карл», Кестер і Юп вискочили з машини. Своїм виглядом Юп скидався на молодого Наполеона. Вуха в нього світилися, мов церковні вітражі. У руках він тримав велетенський, зроблений без будь-якого смаку, срібний кубок.

— Це вже шостий, — сказав, сміючись, Кестер. — Ці хлопці ніяк не вигадають чогось іншого.

— Тільки оцей глек? — по-діловому запитав Альфонс. — А гроші?

— Єй гроші, — заспокоїв його Отто.

— Тоді в нас грошей — як сміття! — зауважив Грау.

— Буде, здається, непоганий вечір…

— У мене? — спитав Альфонс.

— Це для нас справа честі, — відповів Ленц.

— Гороховий суп із свинячим тельбухом, вухами й ніжками, — почав Альфонс, смакуючи кожне слово так, що навіть на обличчі у Патриції Гольман з’явився вираз глибокої пошани. — Зрозуміло, що я частую, — додав він.

Підійшов, проклинаючи свою невдачу, Браумюллер, він тримав у руці кілька змащених тавотом запалювальних свічок.

— Заспокойся, Тео! — гукнув до нього Ленц. — Тобі забезпечено перший приз на найближчих перегонах дитячих візків.

— Можна мені взяти реванш хоча б коньяком? — спитав Браумюллер.

— Питимеш хоч і з кухля для пива! — сказав Грау.

— Навряд чи виграєте, пане Браумюллер, — авторитетно заявив Альфонс, — Кестера я ще ніколи не бачив п’яним.