Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

У бліндажі знову м’яко забриніли струни гітари, зринула пісня.

Армен і Вартан не зводили очей з довгомордого собачати. Трохи згодом воно боязко підійшло до Армена, витягло вперед писок, нюхнуло й так подивилося на нього, наче хотіло подякувати за те, що хлопець приніс його у це тепленьке місце.

Армен погладив його по голові, а собачка ткнувся мордочкою в його долоню. Так почалася їхня дружба.

Задзвонив телефон. Бірогли узяв трубку. Просили командира полку.

— Майор Кузнецов слухає… Дякую, товаришу генерал. І вам бажаємо того ж… Спасибі, велике спасибі… Все буде в порядку, товаришу генерал… Ні, не забуду, зараз і повідомлю… Спасибі…— закінчивши розмову, майор Кузнецов звернувся до всіх:

— Друзі, це командир дивізії. Генерал вітає вас усіх з Новим роком, бажає доброго здоров’я і бойових успіхів…

Минуло кілька днів, і от уранці Армен знову вивів із бліндажа свого Чаланка (так назвав собачку) дресирувати. Підійшов Вартан. Як завжди, в доброму гуморі.

— Ну, як справи? — спитав.

— Добре.

— Я від мами листа отримав… Там і про тебе є.

Вони зайшли у бліндаж. Вартан дістав із кишені лист, розгорнув і почав читати:

— «Здрастуй, Вартане-джан, мій єдиний синочку! Одержала твого листа й дуже зраділа. Якби ти знав, як важко чекати вісточки, те й роблю, що думкою лину до тебе. Не тривож материне серце, озивайся частіше. Коли б швидше вже закінчилася ця проклята війна…

Вартане-джан, ти пишеш, що живий і здоровий, що женете ворога з нашої землі, а я все одно не знаходжу собі місця. Рада, що тебе нагороджують, що ти в людей у пошані, заслужив орден. Поздоровляю тебе, синочку, будь такий і надалі, але бережи себе, глядися. Поки дійшов твій лист, Каріне принесла газету, а там твоя фотокарточка. То ми на радощах не знали, що робити, самі не свої були. Каріне щотижня приїжджає, розпитує про тебе, допомагає мені по господарству.

Вартане-джан, мій любий хлопчику, ми так скучили за тобою.

Дитино моя, ти ж добре дивися за собою, щоб не голодний і не холодний був, та слухай старших, вони бідовіші, більше пожили на світі. Фашистів не жалій, я благословляю тебе й твоїх друзів на священну битву. Стійте один за одного, і ви переможете…

Ти писав про Армена. Я прочитала й дуже зажурилася. Передай йому вітання од мене. Бідний, так рано зостався без матері… Синку, ти не лишай його самого, дивися, як за братом. А коли закінчиться війна, то приїжджайте разом у Вірменію, хай Армен живе в нашому домі, я матиму двох синів, а ти — брата. Поцілуй же його за мене та скажи, що в Ленінакані його жде мати, хай вертається з війни живий… Швидше вимітайте ворога з нашої землі й вертайтеся з перемогою у мої обійми, дорогі діти…»

Нараз Вартан припинив читати листа, подивився на схвильоване, майже дитяче обличчя Армена і з якимось внутрішнім пориванням обняв його, поцілував:

— Віднині ми з тобою брати, Армене-джан. Це воля моєї матері, а мати в мене хороша, дуже хороша… Ну, після війни сам побачиш, переконаєшся…

Армен прихилився головою до Вартанових грудей і від хвилювання не міг промовити й слова. На очі набігли сльози.

— Ну, добре, добре… Не треба,— сказав Вартан.— Я дочитаю тобі лист, слухай:

«Ну, що написати про себе? Війна, труднощів багато, роботи багато, а робочих рук мало. Отже, одному треба працювати за двох, а то й за трьох, щоб допомогти фронту, Батьківщині.

Каріне вчителює у школі, а я, як і раніше, на текстильній фабриці. Обіймаю вас і міцно-міцно цілую.

Вартан обережно згорнув і заховав лист, потім спитав:

— Тепер бачиш, яку маму маємо ми з тобою?

— Моя мама теж отак написала б, якби жива була,— помовчавши, сказав Армен й опустив голову. Тяжко, дуже тяжко було йому в цю хвилину.

Вартан спробував його якось розрадити, розвіяти сумні думки:

— Армене-джан, давай разом напишемо відповідь моїй матері, га? Що на це скажеш?

— Давай… Ти пиши від нас двох… Напиши, що я безмежно радий, що у Вірменії маю матір, що вона благословляє нас у переможну дорогу… Напиши, що я постараюся бути гідний її материнської любові…

Вартан сів писати. Лист закінчив так: «…Дорога наша матусю, перемога буде за нами. Отже, чекай нашого переможного повернення. Цілуємо тебе.

Твої сини Вартан, Армен».

Армен підвівся, поправив на собі одяг.

— Ти куди так відразу? — здивувався Вартан.

— До товариша майора.

— Чого?

— Спитаю, чи немає звістки про мого тата…

Зайшовши до штабу, Армен попрямував відразу до майора Кузнецова і, виструнчившись, доповів: