Stendhal - Пармський монастир

Пані П'єтранера замислилася; вона вважала за свій обов'язок щось заперечити. Якби Фабріціо не був такий зелений, він одразу б зрозумів, що графиня сама не вірить тому, що намагається довести. Але попри недосвідченість він був людина рішуча і пропустив повз вуха ці докази. Зрештою графиня обмежилася проханням, щоб він бодай повідомив матір про свій намір.

– Вона перекаже сестрам, а те жіноцтво, як завжди, несамохіть зрадить мене! – гукнув Фабріціо з якоюсь бундючною зневагою.

– Відгукуйся про прекрасну стать шанобливіше, – сказала графиня, усміхаючись крізь сльози. – Саме прекрасна стать допоможе тобі домогтися кращої долі. Чоловіки тебе ніколи не любитимуть, у тебе забагато вогню – це дратує прозаїчні душі.

Довідавшись про синові химерні задуми, маркіза заридала; вона не побачила в них нічого геройського й намагалася будь-що утримати його дома. Але, переконавшись, що ніякими перепонами, окрім в'язничних мурів, сина не утримати, вона віддала Фабріціо весь свій невеличкий запас грошей. Потім згадала, що напередодні маркіз довірив їй вісім чи десять діамантів, вартістю близько десяти тисяч франків, попросивши замовити для них оправу в міланського ювеліра. Сестри ввійшли до материної кімнати саме тоді, коли графиня зашивала діаманти в підшивку подорожнього вбрання нашого героя. Він повернув бідолахам кілька їхніх монет. Сестри зустріли таким бурхливим захватом намір Фабріціо, з такою галасливою радістю кинулися обіймати його, що він схопив ще не зашиті в підшивку діаманти і вирішив негайно рушити в путь.

– Ви несамохіть зрадите мене, – сказав він сестрам. – З такою силою грошей мені зовсім зайве брати ще якісь пожитки, їх скрізь можна купити.

Обнявши востаннє дорогих рідних, він пустився в дорогу, не заходячи навіть до своєї кімнати. Побоюючись кінної погоні, він ішов так швидко, що того самого вечора опинився в Лугано. [74] Лугано – місто в Швейцари. Хвалити Бога, він уже в Швейцарії! Тепер нема чого боятися, що підкуплені батьком жандарми схоплять його на безлюдному шляху. З швейцарського міста він написав батькові патетичного листа – хлоп'яча слабість, лист лише розпалив маркізову лють. Потім поштовими кіньми Фабріціо подолав Сен-Готардський перевал [75] Сен-Готардський перевал – вершина в Альпах. і, їдучи дуже швидко, перетнув французький кордон біля Понтарльє. Імператор був у Парижі. Але тут Фабріціо спіткала халепа. Він вирушив з непохитним наміром особисто поговорити з імператором. Йому й на думку не спало, що це не так легко. У Мілані він разів десять на день бачив принца Євгенія і при бажанні міг би заговорити з ним. У Парижі він щоранку бігав на двір Тюїльрі, [76] Тюільрі – палац французьких королів, тоді резиденція Наполеона, побудований на місці старих черепичних майстерень, звідки й назва палацу «тюіль» (франц.) – черепиця. бачив, як оглядає військо Наполеон, але ні разу не зумів наблизитись до імператора. Герой наш думав, що всі французи, так само як і він, глибоко схвильовані небезпекою, що загрожує вітчизні. Обідаючи у готелі, де він зупинився, Фабріціо щиро говорив про свої наміри і свою любов до Наполеона. За столом йому трапились милі й товариські молодики, ще більші ентузіасти, ніж він сам, і за кілька днів вони обдерли його як липку. На щастя, із скромності він не заїкнувся про діаманти, які дала йому мати. Одного ранку, після нічної гулянки, він побачив, що його обібрали до нитки. Тоді він купив двоє чудових коней, найняв служника – відставного солдата, що був за конюха в баришника і, сповнений зневаги до юних парижан-базік, подався до війська. Він знав тільки одне: армія збирається десь в околиці Мобежа. [77] Мобеж – місто на півночі Франції, біля бельгійського кордону. Прибувши на кордон, він, одначе, вважав смішним влаштуватися в якійсь господі і грітися при коминку, коли солдати отаборилися в полі. Хоч як його розраджував служник, людина не позбавлена здорового глузду, Фабріціо нерозважно вирушив у табори, розташовані біля самого кордону на шляху до Бельгії.

Ледве він добрався до першого від шляху батальйону, солдати втупилися в нього: цей молодий буржуа здався їм одягнутим не по-військовому. Вечоріло, тягнув холодний вітер. Фабріціо підійшов до багаття і попросив погрітися, пообіцявши заплатити за гостинність. Здивовані його наміром платити, солдати перезирнулися, проте добродушно посунулися і дали йому місце біля багаття. Служник влаштував йому заслону од вітру. Але через годину, коли повз табір проходив полковий писар, солдати доповіли йому про появу невідомого, який поганенько говорив по-французькому. Писар допитав Фабріціо, той заговорив про свою палку любов до імператора, але з таким підозрілим акцентом, що писар запропонував йому піти разом до полковника, командир квартирував на сусідній фермі. З двома кіньми на поводу підійшов служник Фабріціо. Побачивши цих чудових коней, писар вирячив очі і, миттю передумавши, заходився розпитувати служника. Воїн-ветеран, одразу збагнувши стратегію співрозмовника, сказав, що його хазяїн має високих заступників і що, звісно, ніхто не наважиться поцупити його чудових коней. Писар тут же гукнув солдатів – один схопив за комір служника, другий узяв за повід коней, а писар суворо звелів Фабріціо беззастережно йти слідом.