Stendhal - Пармський монастир

Супроводити дам у прогулянках хотів і старший брат Фабріціо, маркезіно Асканьо, але тітка бризкала водою на його пудрене волосся і щодня вигадувала, як би уїдливіше дошкулити цьому чванькові. Нарешті веселе товариство, що боялося сміятись при ньому, перестало бачити в човні його бліде пухке обличчя. Ні для кого не було таємницею, що він бігає до свого таточка зводити наклепи, а всі однаково мусили остерігатися того деспота, який після своєї вимушеної відставки просто казився з люті.

Асканьо дав слово помститися Фабріціо.

Якось схопилася буря, і човен мало не перекинувся; хоча грошей було обмаль, перевізникам заплатили щедро, щоб вони не сказали про це маркізові: той і так бурчав, що його обидві доньки катаються в човні. Згодом їх ще раз захопила буря, на цьому гарному озері борвії налітають раптово і бувають дуже небезпечні: з двох гірських ущелин на протилежних берегах понесуться раптом шквали і зітнуться між собою на воді. В самий розпал хвищі і громових ударів графині закортіло висадитись на самотню скелю посеред озера, площею не більше, ніж кімнатка; вона казала, що звідти перед нею розгорнеться незвичайне видовище: вона побачить, як звідусіль розбиваються об острівець скажені вали; проте, вискочивши з човна, графиня упала в воду. Фабріціо кинувся її рятувати, і обох занесло далеченько. Що й казати, топиться не дуже приємно, але нудьгу, на її превеликий подив, було прогнано геть із феодального замку. Графиня любила простакуватого абата Бланеса й дуже захопилася астрологією. Після купівлі човна залишилися гроші, всі вони пішли на придбання маленького телескопа, що трапився випадково. Майже щовечора, разом з небогами й Фабріціо, Джіна вмощувалася з цією трубою на майданчику готичної замкової вежі. [68] Готична вежа – тобто побудована в готичному стилі, характерному для західноєвропейської архітектури XII–XVI ст. (гостроконечні склепіння, стрілчасті вікна тощо). Фабріціо ділився своїми знаннями, і товариство дуже весело проводило кілька годин на вежі, далеко від підслухачів.

Щоправда, бували дні, коли графиня не хотіла озиватися ні до кого й словом. Задумана, вона самотньо блукала під розлогими каштанами. Вона була надто розумна, щоб іноді не відчувати, як важко, коли нема кому відкрити душу. Але назавтра після такої душевної кризи графиня вже сміялася, як і раніше. Звичайно до похмурих роздумів цю невсипущу натуру спонукували нарікання маркізи, її невістки.

– Невже в цьому понурому замку минуть останні дні нашої молодості? – вигукувала маркіза.

До графининого приїзду їй ніколи не спадали такі скорботні думки.

Так минула зима 1814–1815 років. Незважаючи на своє убозтво, графиня двічі їздила на кілька днів до Мілана: треба було подивитися чудові балетні вистави Вігано [69] Вігано Сальваторе (1769–1821) – славетний італійський балетмейстер. в театрі Ла Скала, і маркіз не забороняв дружині супроводжувати зовицю. Одержавши в Мілані тримісячну пенсію, вдова генерала Цізальпінської республіки кілька цехінів [70] Цехін – золота венеціанська монета, що вперше з'явилася в кінці XIII ст. З середини XVI ст. розповсюджується по всіх країнах Європи під назвою дукату. позичала пребагатій маркізі дель Донго. Поїздки були чарівні, жінки запрошували на обід старих приятелів і тішилися, сміючись з усього, як діти. Повна запалу й щирості італійська веселість дозволяла їм забувати, як гнітюче діяли в Гріанті криві погляди маркіза та його старшого сина. Фабріціо, уже шістнадцятилітній хлопчак, виконував обов'язки гостинного хазяїна дому.

Сьомого березня 1815 року дами, повернувшись напередодні з чудової подорожі до Мілана, прогулювались гарною платановою алеєю, недавно продовженою до самого берега. З боку Комо показався човен, з його борту хтось подавав дивні знаки. Скоро на греблю вискочив маркізів агент: у бухті Жуан щойно висадився Наполеон. [71] Це відбулося 1 березня 1815 р. біля французького міста Канни. Такій події простодушно здивувалась Європа, але маркіза дель Донго вона нітрохи не вразила. Він одразу написав цісареві листа, сповненого вірнопідданських чуттів, запропонував свої здібності та кілька мільйонів і повторив, що міністри його величності – якобінці, які злигалися з паризькими бунтарями. Восьмого березня, о шостій годині ранку, маркіз, убравшись у мундир при всіх орденах, переписував з голосу старшого сина чернетку вже третьої депеші і статечно мережив своїм гарним охайним письмом папір, оздоблений августійшим портретом у вигляді водяного знака. А в цей самий час Фабріціо, звелівши доповісти про себе, входив до покою графині П'єтранера.