Stendhal - Пармський монастир

Річ у тім, що абат Бланес, чоловік виняткової порядності й чесноти, до того ж розумний, цілі ночі проводив на дзвіниці: він схибнувся на астрології. Весь день просиджував він над складними підрахунками, з'ясовуючи сполучення і взаєморозташування зірок, а більшу частину ночі стежив за їхнім рухом у небі. Через убогість священик мав до своїх послуг лише один прилад – підзорну трубу з довгим картонним циліндром. Можна уявити, як зневажав вивчення мов той, хто ставив за мету життя визначати точні строки краху імперій і приходу революцій, що перетворюють лице світу. «Хіба я щось більше довідався про коня, – казав він Фабріціо, – відтоді як мене навчено, що латиною він називається equus?»

Селяни боялися абата Бланеса, вважаючи його великим чаклуном. Він не розвіював цієї ілюзії: страх, який будила його нічна вахта на дзвіниці, перешкоджав їм красти. Священики сусідніх церков, заздрячи впливу свого співбрата на паству, ненавиділи його. Маркіз дель Донго ставився з презирством до нього тому, що як на людину низького стану він, мовляв, забагато мудрує. Фабріціо шанував його як Бога і на догоду йому іноді займався цілі вечори обчислюванням, додаючи і множачи величезні числа. Потім він видирався на дзвіницю: була то велика ласка, якої абат Бланес ніколи не робив нікому, але він любив хлопця за його щирість. «Якщо з тебе не вийде лицемір, – казав він вихованцеві, – то виростеш справжньою людиною».

Двічі-тричі на рік Фабріціо, одчайдух і вигадник у дитячих іграх, тонув в озері і лише чудом рятувався. Він верховодив у всіх ризикованих наскоках селянської дітлашні Гріанти та Каденабії. Ці пустуни добували ключі і під покровом темної ночі відмикали колодки біля ланцюгів, якими рибалки прив'язують човни до прибережних дерев і каменюк. Треба зауважити, що на озері Комо рибалки закидають перемети далеченько від берега. До верхнього кінця волосіні у них прив'язана дощечка, прикріплена на корку, а на дощечці прилаштований гнучкий ліщиновий прут з дзвіночком, який теленькає щоразу, як риба клює.

Головною метою таких нічних експедицій, очолюваних Фабріціо, було оглянути перемети, перш ніж рибалки почують попереджувальне калатання дзвіночків. Для цих зухвалих походів обирали буряну пору і випливали човном за годину до світання. Сідаючи в човен, хлопці уявляли, що наражаються на велику небезпеку, – від цього їхня пригода ставала романтичнішою, і, наслідуючи своїх батьків, вони щиро бубоніли «Ave, Maria». [57] «Радуйся, діво Маріє» (лат.) Отож часто траплялося, що перед відчалюванням, а відчалювали одразу після молитви, Фабріціо дуже бентежила та чи інша прикмета. Забобони були єдиним наслідком його участі в астрологічних сеансах абата Бланеса, чиїм пророцтвам він, одначе, анітрохи не вірив. Наділений буйною уявою Фабріціо бачив у цих прикметах безперечний успіх або неминучу невдачу, а що в усій ватазі вдачу він мав найрішучішу, товариші потроху призвичаїлися вірити його ворожбі. І якщо тієї миті, коли хлоп'ята залізали в човен, берегом проходив священик або ліворуч злітав крук, вони поквапливо замикали колодку причального ланцюга й вертались додому спати. Отож абат Бланес не поділився з Фабріціо знаннями в такій важкій науці, як астрологія, але, сам того не відаючи, прищепив йому безмежну віру в різні прикмети.

Маркіз добре усвідомлював, що через якусь прикру випадковість при шифрованому листуванні він може потрапити в цілковиту залежність від сестри. Тому щороку до дня святої Анджели, тобто до іменин графині П'єтранера, Фабріціо дозволялось на тиждень з'їздити до Мілана. Сподіванням на цей тиждень або спогадом про нього він жив цілісінький рік. Маркіз давав синові для такої поїздки, дозволеної в ім'я політики, чотири екю і, як завжди, нічого не давав дружині, яка супроводила хлопця. Але напередодні подорожі посилали через місто Комо кухаря, шестеро лакеїв і візника з двома кіньми, отож у Мілані маркіза мала до послуг карету, а обід щодня готували на дванадцять персон.

Спосіб життя фрондера маркіза дель Донго був, звісно, не вельми веселий, зате дворянські родини, що наважувались так жити, неабияк багатіли. Маркіз мав понад двісті тисяч ліврів [58] Лівр – старовинна французька грошова одиниця до введення в 1799 р. франка. ренти, але не витрачав і чверті цих грошей: він жив надіями. Цілих тринадцять літ, від 1800 до 1813 року, він був постійно і твердо впевнений, що не мине й півроку, як Наполеона скинуть. Легко уявити, як він зрадів, довідавшись на початку 1813 року про крах на Березині. Почувши звістку про взяття Парижа [59] Розгром наполеонівської армії в листопаді 1812 р. російськими військами та партизанами на р. Березині в Білоруси. В квітні 1814 р. російська армія зайняла Париж, а 12 квітня того ж року Наполеон зрікся престолу. і зречення Наполеона, він мало не збожеволів. Тут він дозволив собі найобразливіші вихватки проти своєї дружини й сестри. І нарешті після чотирнадцяти років чекання йому випала невимовна радість бачити, як вертається до Мілана австрійська армія. Австрійський генерал за вказівкою, отриманою з Відня, привітав маркіза дель Донго вельми поштиво, навіть шанобливо. Йому одразу запропонували одну з найголовніших адміністративних посад, і він прийняв її як заслужену нагороду. Старший син його в чині лейтенанта був зарахований до аристократичного полку австрійської монархії, проте молодший ні за що не хотів прийняти запропоноване йому звання кадета. [60] Кадет – солдат-дворянин. Тріумф, яким маркіз тішився вкрай зухвало, тривав лише кілька місяців, а потім фортуна відвернулася від нього. Хистом державного мужа маркіз ніколи не відзначався, а чотирнадцять років сільського життя в товаристві лакеїв, нотаря і домашнього лікаря та дратівливість, викликана початком старості, зробили з нього зовсім таки нікчему. А проте під австрійським врядуванням неможливо було утриматися на важливій посаді, не маючи особливих талантів, необхідних за такої повільної і складної, але суворо продуманої системи правління цієї старої імперії. Помилки маркіза дель Донго обурювали його підлеглих, а іноді навіть гальмували весь перебіг справ. Промови цього запеклого монархіста дратували населення, яке бажано було приспати й тримати в безпечній байдужості. Якось маркіз довідався, що його величність задовольнив його прохання про відставку і звільнив з посади, але водночас дав йому пост помічника головного мажордома Ломбардсько-венеціанського королівства. [61] Мажордом… королівства – управитель королівських палаців у королівстві, з 1814 р. залежному від Австрії. Маркіз був обурений, вважав себе жертвою кричущої несправедливості і навіть надрукував у газеті «Лист до друга», дарма що люто ненавидів свободу друку. Нарешті він написав імператорові, що всі його міністри запроданці, бо всі вони якобінці. [62] Якобінці – революційні демократи-республіканщ часів французької революції 1789–1794 pp., члени клубу, що засідав у приміщенні святого Якова. Потім він із сумом повернувся до свого замку Гріанта. Тут його чекала втішна новина. Після повалення Наполеона деякі могутні в Мілані особи влаштували вбивство на вулиці графа Пріни, [63] Пріна Йосиф (1766–1814) – міністр фінансів при владі Наполеона в Італії, вбитий після його падіння натовпом, підбуреним дворянами та духівництвом. колишнього міністра італійського короля і людини вельми поважної. Граф П'єтранера, важачи головою, намагався врятувати міністра, якого юрба била парасольками, до того ж мордування тривало п'ять годин. Графа Пріну міг врятувати один міланський священик, сповідник маркіза дель Донго, відчинивши ґратчасті двері церкви Сан-Джованні, коли волокли нещасного міністра і навіть ненадовго залишили біля церкви, кинувши його в риштак. Проте священик глумливо відмовився відчинити браму, і за це маркіз через півроку радо виклопотав для нього велике підвищення.