Stendhal - Пармський монастир

Згадаймо мимохідь про десятиріччя поступу і добробуту, що тривало від 1800 до 1810 року. Майже все це десятиріччя Фабріціо провів у замку Гріанта серед селянських дітлахів, бився з ними навкулачки і нічого не вчився, навіть грамоти. Потім його послали до Мілана в колегію отців єзуїтів. Маркіз вимагав, щоб сина познайомили з латиною не за творами давніх авторів, де тільки й мови, що про республіку, а за пишним фоліантом, оздобленим понад сотнею гравюр, шедевром майстрів XVII сторіччя; то була історія роду Вальсерра маркізів дель Донго; видрукував його латинською мовою 1650 року Фабріціо дель Донго, архієпископ пармський. [49] Архієпископ – у католицькій церкві керівник кількох церковних округів. Представники роду Вальсерра прославилися на війні; гравюри зображували сцени битв, на яких той чи інший носій цього імені рубав мечем ворогів. Книжка дуже подобалася хлопцеві. Мати, що обожнювала його, діставала іноді від чоловіка дозвіл поїхати до Мілана провідати сина, та оскільки маркіз ніколи не давав їй грошей на такі поїздки, вона їх позичала в невістки, доброї графині П'єтранера. Після повернення французів графиня стала однією з найблискучіших дам при дворі принца Євгенія, [50] Принц Євгеній – пасинок Наполеона Євгеній Богарне (1781–1824), з 1805 по 1814 pp. віце-король створеного Наполеоном Італійського королівства. віце-короля Італії.

Коли Фабріціо пішов до першого причастя, вона домоглася від маркіза, який усе ще був у добровільному вигнанні, дозволу вряди-годи забирати небожа з колегії до себе. Вона вирішила, що цей своєрідний, розумний хлопчик, дуже поважний і вродливий, аж ніяк не псуватиме вітальні світської жінки, хоча він неприторенний неук і ледве вміє писати. Графиня в усе вкладала притаманну їй палкість і пообіцяла свою підтримку ректорові колегії, якщо її небіж Фабріціо досягне блискучих успіхів у навчанні і дістане наприкінці року нагороди. Мабуть, саме щоб дати йому змогу заслужити ці нагороди, вона брала його з колегії щосуботи, а назад відвозила лише в середу або в четвер. Єзуїти, хоч і користалися заступництвом принца Євгенія, були вигнані з країни [51] Заснована 1534 р. Ігнатієм Лойолою католицька церковна організація (орден) єзуїтів (тобто товариство Ісуса), відома своїми мерзенними інтригами. На початку XIX ст. формально вигнані з більшості європейських країн, вони все ж напівлегально проникали в них, зокрема в Італію, нерідко виступаючи в ролі вихователів молоді. за законами королівства. Отож ректор колегії, неабиякий політик, збагнув, як корисно для нього приятелювати з впливовою придворною дамою. Він утримався нарікати на прогули Фабріціо, і хлопець, залишаючись усе тим самим неуком, отримав наприкінці року перші нагороди з п'яти дисциплін. Звичайно, графиня П'єтранера в супроводі свого чоловіка, дивізійного гвардійського генерала та кількох сановників із почту віце-короля прибула до отців єзуїтів і спостерігала церемонію роздачі нагород відмінникам. Ректор дістав похвалу від свого начальства.

Графиня забирала небожа на всі пишні свята, якими було ознаменовано надто коротке правління доброго принца Євгенія. Своєю владою вона зробила Фабріціо гусарським офіцером, і він у дванадцять років уже носив гусарський мундир. Якось графиня, захоплена його хвацьким виглядом, попросила принца призначити його пажем, [52] Паж – почесний придворний служитель, юнак-дворянин. що означало б примирення роду дель Донго з новим урядом. Наступного дня графині довелося пустити в хід увесь свій вплив, щоб ублагати принца забути про її прохання, хоча для виконання його бракувало лише батьківської згоди майбутнього пажа, але в згоді, безперечно, було б відмовлено і дуже різко. Сестрин вибрик перелякав маркіза-фрондера, [53] Фрондер – феодальний дворянин, який був в опозиції до влади абсолютного монарха; «фронда» – реакційний дворянський рух у Франції середини XVII ст. проти абсолютизму Людовіка XIV. і він знайшов привід, щоб вернути юного Фабріціо до Гріанти. Графиня глибоко зневажала брата, вважаючи його понурим дурнем, що може стати лихим, коли дати йому волю. Але вона до нестями любила Фабріціо і, порушивши задля нього десятилітню мовчанку, написала маркізові, вимагаючи прислати до неї небожа. Лист залишився без відповіді.

Таким чином, Фабріціо повернувся до грізного замку, збудованого його найвойовничішими предками, і вся здобута ним наука обмежувалася рушничними прийомами та вмінням гарцювати верхи: граф П'єтранера, що так само, як і його дружина, обожнював Фабріціо, часто садовив хлопця на коня і брав із собою на паради.