Stendhal - Пармський монастир

Лише кілька родин високої знаті, ніби роздратовані повсюдною веселістю і буянням усіх сердець, повід'їжджали до своїх маєтків. Щоправда, ці благородні й заможні родини були вирізнені невигідним для них чином при розкладці контрибуції на потреби французького війська.

Обурений такими святковими веселощами, маркіз дель Донго один із перших сховався до свого пишного замку Гріанта, неподалік міста Комо, куди дами незабаром привезли й лейтенанта Робера. Цей замок колись був фортецею, і за розташуванням, мабуть, не має собі рівного в світі, бо стоїть на високому плоскогір'ї, що здіймається на сто п'ятдесят футів [35] Фут – міра довжини, прибл. 0,3 м. над чудовим озером, більшу частину якого можна бачити з вікон. Предки маркіза дель Донго збудували замок ще в п'ятнадцятому сторіччі, як про це свідчили мармурові плити з дворянським гербом; там збереглися підйомні мости і глибокі рови, правда, вже без води. А проте мури в вісімдесят футів заввишки і в шість футів завтовшки могли служити добрим захистом від раптового нападу, і тому підозріливий маркіз цим замком дуже дорожив. Оточивши себе двадцятьма п'ятьма – тридцятьма лакеями, яких він вважав відданими служниками, певне, за те, що вони від нього не чули іншої мови, крім лайки, маркіз потерпав тут за свою шкуру менше, ніж у Мілані.

Його страх не був безпідставний: маркіз досить жваво листувався із шпигуном, якого Австрія тримала на швейцарському кордоні, за три льє від Гріанти, щоб він сприяв утечі військовополонених, захоплених французами в битвах, а це могло не дуже припасти до смаку французьким генералам.

Свою молоду дружину маркіз залишив у Мілані. Вона керувала там родинними справами, мала за обов'язок домовлятися про розміри контрибуцій, накладених на casa del Dongo, [36] Палац дель Донго (італ.) як кажуть в Італії, і намагалася зменшити їх, що змушувало її зустрічатися з магнатами, які погодились обійняти громадські посади, а також з іншими впливовими, хоч і не родовитими, особами. Тим часом у родині дель Донго сталася неабияка подія. Маркіз знайшов нареченого для своєї юної сестри Джіни, чоловіка дуже багатого й знатного. Але жених пудрив волосся, і тому Джіна завжди зустрічала його вибухом реготу, а незабаром вона вчинила шаленство – одружилася з графом П'єтранерою. Був він, треба визнати, чоловік статечний і вродливий з лиця, але зубожілого дворянського роду і, на довершення нещастя, палкий прихильник нових ідей. П'єтранера був молодшим лейтенантом італійського легіону, [37] Італійський легіон – один з іноземних легіонів (військових загонів від 3 до 6 тисяч солдатів), створений після першого італійського походу Наполеона (1795–1797). Легіони входили до складу французької армії. що збільшувало маркізову досаду.

Минуло два роки, сповнені щастя й шалених веселощів. Паризька Директорія, [38] Директорія – уряд Франції з 1795 по 1799 p… виконавча влада належала п'яти директорам. намагаючись показати себе вже досить міцною владою, почала виявляти смертельну ненависть до всіх, хто не був пересічною особою. Генерали-нездари, поставлені нею на чолі італійської армії, програвали битву за битвою на тих самих веронських рівнинах, які два роки тому були свідками чудес, здійснених під Арколе і Лонато. [39] Арколе і Лопато – селища в Північнії Італії, де Наполеон 1796 р. переміг австрійські війська. Австрійці підійшли до Мілана. Лейтенант Робер, уже призначений командиром батальйону і поранений у битві під Кассано, востаннє гостював у своєї приятельки маркізи дель Донго. Прощання було сумне. Разом з Робером поїхав і граф П'єтранера, який супроводжував французів у їхньому відступі до Нові. [40] Нові – місто в Ломбарди, під яким у серпні 1799 р. австрійська армія розбила французькі війська. Молодій графині брат відмовився виплатити половину батьківської спадщини, і вона поїхала за армією звичайним возом.

Настала та доба реакції й повернення до давніх поглядів, яку міланці називають «і tredici mesi» («тринадцять місяців»), оскільки, на їхнє щастя, цей рецидив мракобісся справді тривав лише тринадцять місяців – до битви під Маренго. [41] Маренго – село в Ломбарди, під яким у червні 1800 р. Наполеон розбив австрійську армію, після чого оволодів усією Північною Італією. Все старе луб'я, всі понурі святенники позводили голови, захопили стерно влади й заходились орудувати суспільством. Незабаром ці добромисні люди, що зберегли вірність давньому режимові, пустили чутку, ніби Наполеона повісили в Єгипті мамелюки, [42] Мамелюки – в час єгипетського походу Наполеона (1798) феодальні володарі Єгипту. адже він давно заслуговував шибениці.