Stendhal - Пармський монастир

Мілан 1796 року

15 травня 1796 року генерал Бонапарт вступив до Мілана на чолі молодої армії, яка перейшла місту Лоді, [10] Місту Лоді. – 10.V.1796 р. відбувся переможний штурм військами Наполеона Бонапарта мосту через р. Адду біля м. Лоді в Північній Італії, зайнятого австрійськими військами. показавши світові, що у Цезаря [11] Цезар Гай Юлій (100 – 44 до н. є.) – видатний римський полководець, наприкінці життя диктатор Риму. й Александра по багатьох сторіччях з'явився спадкоємець. Чудеса відваги й геніальності, свідком яких стала Італія, за кілька місяців розбудили зі сну її народ; ще за тиждень до вступу французів міланці вбачали в них лише зграю розбишак, що звикла втікати од військ його імператорської й королівської величності, [12] Його імператорської королівської величності – тобто австрійського імператора, який водночас був і міланським королем. – принаймні так твердила тричі на тиждень місцева, з долоню завбільшки, газетка, що її друкували на поганенькому папері.

В середні віки республіканці Ломбардії виявили були таку саму хоробрість, як і французи, і за те німецькі імператори геть сплюндрували їхнє місто. [13] У 1162 р. германський імператор Фрідріх Барбаросса після тривалої облоги захопив і вщент зруйнував Мілан. А ставши вірнопідданцями, [14] Мілан з 1535 р. перебував під владою спочатку германських, а згодом австрійських імператорів. вони вважали своїм важливим заняттям друкувати на носовичках з рожевої тафти сонети з нагоди одруження якої-небудь дівчини шляхетного чи багатого роду. Через два-три роки після цієї визначної дати у своєму житті молода жінка брала собі вірного поклонника; інколи ім'я чічісбея, [15] Чічісбей (італ.) – супутник заміжньої жінки під час іі прогулянки. котрого обирала родина нареченого, займало досить почесне місце в шлюбному контракті. Які ж далекі були від цих розніжених звичаїв глибокі хвилювання, що їх спричинила несподівана навала французької армії. Невдовзі склалися сповнені пристрасті звичаї. 15 травня 1796 року цілий народ побачив, яким нікчемним, а то й огидним було все, що досі він шанував. З відходом останнього австрійського полку старі погляди зазнали цілковитого краху, скоро стало модою ризикувати власним життям. По багатьох віках дрібних почувань людям стало ясно, що, тільки щиро люблячи батьківщину й пориваючись до героїчних подвигів, можна здобути щастя. За часів тривалого ревного деспотизму Карла П'ятого та Філіппа Другого [16] Карл V (1500–1568) – германський імператор, а також іспанський імператор, імператор Священної Римської імперії (1519–1556) з династії Габсбурпв, Філіпп II (1523–1598) – іспанський король, відомий своїм релігійним фанатизмом та підозріливістю. все поринуло в цій італійській провінції у глибокий морок ночі. Але народ повалив їхні статуї, і раптом ринув цілий потік світла. Тим часом, коли «Енциклопедія» [17] «Енциклопедія» – 35-томна філософсько-наукова праця французьких просвітителів другої половини XVIII ст., спрямована проти феодально-монархічноі та католицької реакції. та Вольтер [18] Вольтер Франсуа (1694–1778) – визначний французький письменник і філософ-просвітитель, один з авторів «Енциклопедії». руйнували монархічний лад Франції, ченці впродовж п'ятдесятьох років втовкмачували в голови доброму міланському народові, що навчатися грамоти чи будь-чого іншого – цілковито марна річ, бо, мовляв, досить лише ретельно платити своєму священикові десятину, [19] Десятина – одна з феодальних повинностей, десята частина врожаю, яка відбиралася в селян на потребу церкви. відверто признаватися йому на сповіді в усіх своїх дрібненьких грішках – і можна бути майже певному, що дістанеш гарне місце в раю. А щоб зовсім знесилити цей, колись грізний і мудрий народ, Австрія продала йому за дешеву ціну привілей не ставити рекрутів для її армії.

1796 року міланська армія складалася з двадцяти чотирьох вбраних у червоні мундири телепнів, які охороняли місто разом з чотирма прекрасними полками угорських гренадерів. Розбещеність дійшла самого краю, але вияви пристрасті були рідкістю; адже кожен мусив у всьому признаватися на сповіді під страхом загибелі навіть на цім світі. До того ж сердешний міланський люд був улеглий іще деяким, здавалося б, незначним, проте утяжливим заборонам монархії. Так, наприклад, ерцгерцог, [20] Ерцгерцог – титул принців австрійської імператорської сім'і. що мав свою резиденцію в Мілані й правив провінцією від імені австрійського імператора, свого двоюрідного брата, вдався був до прибуткової торгівлі хлібом. А через те селянам заборонялося продавати збіжжя, аж доки його високість не наповнить своїх комор.