Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Тож мені не здаються переконливими ті аргументи, які наводить отець Ріваденейра в розділі XXII книги III свого «Житія святого Ігнатія» на виправдання того, що в ордені єзуїтів не було хору. Він стверджує, що наявність хору «не є чимось обов’язковим для релігії», — і справді, можна уявити собі солов’я, який не співає, але то буде соловей хворий, — і додає, разом зі святим Томою [90] Св. Тома Аквінський (Thomas Aquinas, бл. 1227–1274) — один з Отців Римо-Католицької Церкви, філософ і теолог, який систематизував середньовічну схоластику. , що ті, котрі мають за обов’язок навчати народ і втихомирювати його хлібом доктрини, «не повинні приділяти увагу співу, бо, приділяючи увагу співу, вони можуть занедбати те, що для них найважливіше». Але чи існує доктрина інтимніша й глибша, аніж та, яка формується співом? У тих настановах, які даються людині, головне — не буква, а музика літер, саме вона наснажує і напучує. Музика — дух, а плоть — літери, і будь-яка доктрина серця — це спів.

Можна тільки подивуватися з того факту, що, попри таку велику схожість між Дон Кіхотом та Іньїґо де Лойолою і попри те, що останній щиро втішався співом, до якого він був дуже прихильний і який наповнював йому душу радістю та наближав до Бога, як про це розповідає нам його біограф у V розділі V книги «Житія», він не заснував хору в ордені єзуїтів, і саме тим, що він його не заснував, ми маємо всі підстави пояснити недосконалість, завжди притаманну його діяльності, і ту поетичну стерильність, яка пригнічує його. Ніколи жодна цикада не почувала себе вдома в цьому мурашнику ченців. І нехай нам не кажуть, що не всі ми народилися для того, щоби співати, бо тут не йдеться про «всіх» чи не «всіх», а про те, що кожен, хто народився духовно, а не лише тілесно, тільки й тому співає, що народився, а якщо не співає, то це означає, що народився тільки тілесно. І якщо ми захочемо заснувати орден Дульсінеї Тобоської, то не забуваймо про хор, і його спів стане квітуванням героїчних почуттів та високих поривань.

Дон Кіхот співав, коли люди, які вдалися у своєму глузуванні до вкрай брутальної й непристойної витівки, висипали на нього повен мішок котів, і коли він став захищатися від них, один стрибнув йому в обличчя «і вп’явся зубами й пазурями йому в носа; з того болю Дон Кіхот аж заверещав непутнім голосом», і знадобилося чимало зусиль, аби відірвати від нього ошалілого кота.

Мій бідолашний сеньйоре! Тебе боялися леви, а тепер коти роздряпують тобі ніс! Від котів, які втікають, а не від левів, що почуваються вільними, мусить боронитися герой. «Організувавши військо з бліх і комарів, Бог може змести з лиця землі всіх імператорів і монархів світу», — пише отець Алонсо Родріґес («Розвиток християнської досконалості та християнських чеснот», частина третя, трактат І, розділ XV). Звільни нас, Боже, від бліх, від комарів і котів, що кидаються від нас навтьоки, і пошли нам натомість левів у клітках із відчиненими дверцятами!

Та позаяк блохи й комарі є нашими запеклими ворогами, то не слід припиняти з ними війну, і щоби ми постійно воювали з ними, нам наказує Бог. Хтось міг сказати Дон Кіхотові в намаганні переконати його не переслідувати бліх та комарів людської породи, що орел не ловить мух — aquila non capit muscas , — але Дон Кіхот учинив би помилку, якби послухався цієї поради. Мухи, а надто мухи отруйні, виділяють активні ферменти, які ефективно поліпшують травлення орла.

І справді, та сама отрута, яка, коли впорснути її в судини, що утворюють систему кругообігу нашої крові, нас обпалює і завдає нам великої шкоди або навіть може заразити нас сифілісом і вбити, ця ж таки отрута, якщо прийняти її через рот, не тільки є нешкідливою, а й може посприяти тому, щоби наше травлення відбулося швидко й надійно. І саме завдяки отруті цих мух, що допомагає травленню, мух, яких орел поглинає під час свого полювання разом із їхніми жалами, він дістає можливість, очистивши свій шлунок, дивитися у вічі сонцю.

Чи не думаєте ви, що він зможе укласти душу й життя у справу, за яку він береться з кохання до Дульсінеї і яка увінчає нас славою не лише на нинішній час, а й на майбутні віки, якщо ми не вкажемо йому на все те сміття, що захаращує те місце, де ми їмо, спимо та живемо? Найкращою книжкою з Усесвітньої Історії, найдовговічнішою, і найдетальнішою, і найправдивішою книжкою з історії світу була б така, автор якої зумів би розповісти з усією життєвою складністю та глибиною про чвари, плітки, інтриги та махінації, що відбуваються в Карбахосі-де-ла-Сьєрра, селі на триста жителів, з його алькальдом та алькальдесою, учителем і вчителькою, секретарем і його нареченою, з парохом та його жінкою, дядьком Роке й тіткою Месукою, причому всі вони виступатимуть разом із хором, що складається з представників обох статей. А якою насправді була Троянська війна, завдяки якій ми маємо «Іліаду»?