Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

«Я один за сотню стану, — заперечив йому Дон Кіхот і, недовго думавши, добув меча й кинувся на ян-гуасців; заохочений і запалений пановим прикладом, Санчо Панса зробив так само». Тут нам залишається лише висловити захват перед героїзмом Дон Кіхота, що надихався вірою «я один за сотню стану», та перед героїзмом Санчо Панси, який надихався вірою в те, що його пан «стане за сотню». Віра Санчо в Дон Кіхота може здатися ще більшою, аніж віра його пана в себе самого. «Я один за сотню стану, — і, недовго думавши, він добув меча й кинувся на янгуасців». Коли віриш у те, що ти станеш за сотню, навіщо зайві думки чи розмови? Справжня віра не вдається до міркувань і не вважає за потрібне розмовляти навіть сама зі собою.

Янгуасці, побачивши, що їх так багато лише проти двох, похапали киї і стали молотити їх так щиро й завзято, що обидва наші герої попадали на землю, й це стало кінцем тієї пригоди.

І тоді Санчо попросив у свого пана бальзам Ф’єрабраса, а Дон Кіхот висловив ту глибоку думку, що це з його вини їх так тяжко побили, бо не варто було йому підіймати меч проти людей, що не були озброєними рицарями, як ото він, і порадив Санчо здійснювати правосуддя в таких випадках власною рукою. З людьми, що не є озброєними рицарями, з тими, в кому не палахкотить, як у тобі, світло тверезого розуму, а на яких падають лише його відблиски, з такими людьми ніколи не вступай у дискусію, мій читачу. Скажи їм своє слово і йди своєю дорогою, а вони нехай собі роблять, що їм заманеться.

І ще глибшу думку, аніж його пан і володар, висловив Санчо, коли сказав, що він чоловік тихий, сумирний і поступливий, і «на всяку кривду незлобивий, бо має жінку й діток, а їх же треба якось годувати». О розважливий і вельми обачливий Санчо! Якби ти лишень знав, скільки досі існує людей, котрі, маючи дружину й дітей, яких треба годувати й виховувати, вважають, проте, що для них головне — честь і гідність, хоч таку розкіш можуть собі дозволити лише люди багаті, які можуть сподіватися на те, що їхні жінки та їхні діти не помруть із голоду навіть тоді, коли вони залишать їх вдовами й сиротами, бо їхній статок від цього не зменшиться. Такою була, друже Санчо, як розповідають, бо я про це мовчу, помилка твого народу, і вона полягала в нерозумінні того, що честь триває доти, доки твій гаманець залишається повним. Такої витонченої і шляхетної помилки припустився також твій пан, і він досі в ній пробуває, переконуючи тебе, що, побитий і повалений на землю, ти повинен піднятися і виявити мужність та хоробрість для того, щоб уміти нападати й захищатися, і тоді в той день, коли ти найменше цього сподіватимешся, ти побачиш себе губернатором острова.

Зараз під твоє врядування хочуть віддати Марокко й наводять тобі ті самі аргументи, які наводив твій пан. Серед яких є й надзвичайно цінні, як, скажімо, аргумент про мінливість долі. Тож не слухай, друже Санчо, ті розмови, в яких ідеться про народи сильні й народи вмирущі, бо світ робить чимало несподіваних обертів, і те, що не дозволяє тобі досягти тріумфу у твоєму приватному житті сьогодні, може стати надзвичайно сприятливим фактором для твого тріумфу в майбутньому. Головне — зберігай терпіння, а з терпінням приходить і успіх. Твоє терпіння варте більшого, ніж усі розмови твого пана про те, що ви вийшли з тієї бійки з янгуасцями потовчені, але не зганьблені, бо зброя, яку могли застосувати проти вас ті люди і якою вони вас побили, була всього-на-всього лише киями. «Скільки собі пригадую, ні в кого там не було меча, шпаги чи кинджала», — такими втішними словами намагався заспокоїти свого вірного зброєносця Дон Кіхот.

Розповідають, ніби Філіп Другий сказав, коли довідався про поразку своєї Непереможної Армади, що він послав її воювати не проти стихій; а коли нас було розбито востаннє в морській битві [58] Непереможна Армада — військовий флот, що його створив Філіп Другий, щоб завоювати Англію. 1588 року Непереможна Армада зазнала значних втрат під час сильного шторму і битви з англійським флотом у Ла-Манші. гарматами ворожої Армади, то тебе переконували, друже Санчо, що нас перемогли не доблестю, а наукою та багатством. Але ти смієшся з розповідей та чуток, слухаєш, мовчиш і чекаєш. Чекай і далі, бо твоя сила — завжди в чеканні. Ти не завдав собі клопоту думати, утратив ти свою честь чи ні, коли тебе змолотили киями, ти настроївся тільки на те, щоб якось витерпіти біль від ударів, і тут ти мав велику слушність, тому що біль від ударів минає, а повернути втрачену честь набагато важче, і хто думає тільки про те, що біль скоро минеться, той уже його переміг, зробивши його для себе скороминущим. І добре висловився твій пан, коли сказав тобі, що «нема такого горя, щоб його час із пам’яті не стер, такого болю, щоб його смерть не втамувала», і саме в цьому слід шукати джерело своєї сили — зберігати терпіння й шукати розради в ньому.