— «Тітонька Рут»? — вигукнув він, переводячи переляканий погляд з місіс Керю на Джиммі. — Ви хочете сказати…
Місіс Керю і Джиммі зблідли не менше за Джемі. Однак, ситуацію врятував Джон Пендлтон.
— Так, Джемі, а чом би й ні? Я однаково мав намір сказати тобі про це, то скажу просто зараз, не відкладаючи.
Джиммі з жахом сіпнувся вперед, але Джон Пендлтон поглядом стримав його.
— Нещодавно місіс Керю зробила мене найщасливішим з чоловіків, відповівши «так» на запитання, що я їй поставив. Тож коли Джиммі називає мене дядьком Джоном, чому б йому одразу не почати звертатись до місіс Керю «тітонько Рут»?
— Он як! — захоплено скрикнув Джемі, тим часом як Джиммі змушений був зібрати всю свою силу волі, щоб не виявити власного здивування і захвату.
Природно, що після цього в центрі уваги опинилася місіс Керю. Небезпечна мить минула. Тільки трохи згодом Джон Пендлтон прошепотів Джиммі на вухо:
— Бачиш, шибенику, нікуди ти від мене не дінешся: будеш тепер племінником і їй, і мені.
Щойно були висловлені привітання місіс Керю і Джону Пендлтону, очі Джемі раптом спалахнули радісним світлом, і він обернувся до Седі Дін.
— Седі, я зараз їм усе скажу! — вигукнув він.
Гарячий рум’янець на щоках Седі розповів історію кохання раніше, ніж її змалювали нетерплячі вуста Джемі.
Знову пролунали вигуки захвату, привітання. Всі сміялись і тиснули руки одне одному.
Але невдовзі Джиммі став дивитись на них трохи ображено, з тугою в погляді.
— Вам усім добре, — став він нарікати, — ви маєте всі одне одного. А я чужий на вашому святі. От якби одна юна леді була тут, з нами, можливо, у мене теж була б нагода дещо вам повідомити.
— Стривай лишень, Джиммі, — перервав його Джон Пендлтон. — Уявімо, що я Аладдін, і дозвольте мені потерти чарівну лампу. Місіс Керю, ви дозволите мені покликати Мері?
— Авжеж, прошу, — проказала місіс Керю спантеличено.
Спантеличення відбилося також на обличчях решти присутніх. За мить Мері стояла у дверях кімнати.
— Здається, щойно приїхала міс Полліанна, я не помилився?
— Так, сер, вона вже тут.
— Будь ласка, запросіть її піднятись до нас.
— Полліанна тут?! — хором вигукнули присутні, тим часом як Мері зникла, виконуючи доручення.
Джиммі спершу зблід, а тоді почервонів.
— Так, — кивнув Джон Пендлтон. — Я вчора надіслав їй листа через свою економку. Я дозволив собі запросити дівчину сюди на кілька днів, щоб вона могла побачитися з вами, місіс Керю. Я подумав, що дівчині потрібен відпочинок. А моя економка залишиться з місіс Чилтон і подбає про неї.
— Я також написав листа самій місіс Чилтон, — додав він, звертаючись до Джиммі з багатозначним поглядом. — Я сподівався, що, прочитавши мого листа, вона дозволить Полліанні приїхати. І скидається на те, що вона таки дозволила, якщо Полліанна вже тут.
Полліанна справді стояла у дверях, сяючи очима, розпашіла, але трохи налякана і збентежена.
— Полліанно, кохана! — кинувся до неї Джиммі, стискаючи в обіймах і цілуючи.
— Ох, Джиммі, тут стільки людей! — знічено зашепотіла вона.
— Та я поцілував би тебе навіть посеред Вашингтон-стріт! — піднесено вигукнув Джиммі. — Полліанно, ти сама подивись на цих людей і побачиш, чи варто соромитись їх.
Полліанна подивилась… і побачила.
Коло вікна, тактовно відвернувшись, стояли Джемі і Седі Дін, а коло іншого вікна, так само тактовно відвернувшись, — місіс Керю і Джон Пендлтон.
Полліанна всміхнулась… так зворушливо, що Джиммі знову поцілував її.
— Ох, Джиммі, як це пречудово і дивовижно! — ніжно прошепотіла вона. — І тьотя Поллі… вона тепер все знає, і все владналось… Та я думаю, що в будь-якому разі, все б якось владналося. Бо вона вже почала було страшенно переживати… через мене. А тепер вона так радіє! І я теж. Ох, Джиммі, я тепер така щаслива, я страшенно щаслива!
У Джиммі перехопила подих від невимовного захвату.
— Дай Боже, дівчинко моя, щоб ти завжди була щасливою, — промовив він схвильовано, не випускаючи її з палких обіймів.
— А я впевнена, що так і буде! — зітхнула Полліанна, довірливо дивлячись на нього закоханими очима.
«Жіноча допомога» — одне з численних жіночих благодійних товариств у США.
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу