Элинор Портер - Полліанна дорослішає

— Так, тітонько, сподіваюсь, що так… — зашарілася Полліанна. — Я дуже сподіваюся, ти за мене радітимеш. Звісно, потім Джиммі звернеться по твій дозвіл, як заведено. Але мені хочеться розповісти тобі вже зараз.

— Джиммі?!

Місіс Чилтон помітно спохмурніла…

— Так, адже однаково… однаково він проситиме у тебе моєї руки, — невпевнено вела Полліанна, відчуваючи, як дедалі густіше червоніє. — Я така щаслива, що неодмінно мала тобі одразу про це сказати!

— Він проситиме твоєї руки?! Полліанно! — сіла місіс Чилтон у ліжку. — Чи не хочеш ти сказати, що у тебе якісь серйозні стосунки з Джиммі Біном?

Полліанна перелякано сахнулась.

— Тітонько, я гадала, Джиммі тобі подобається…

— Він мені подобається на своєму місці . Але це не може бути місцем чоловіка моєї племінниці.

— Тітонько Поллі!

— Дитино, не дивись на мене так обурено. Дуже добре, що я маю нагоду покласти цій справі край, перш ніж вона зайшла надміру далеко.

— Тітонько Поллі, справа зайшла далеко, — з тремтінням у голосі заперечила Полліанна. — Я вже коха… відчуваю, що він дуже любий мені.

— Тобі слід якнайшвидше забути це почуття, бо я ніколи в житті не дам своєї згоди на твій шлюб з Джиммі Біном!

— Але ж, тітонько, чому?!

— Перш за все тому, що ми нічого про нього не знаємо.

— Тітусю Поллі, що ти кажеш! Ми його знаємо ще з тих часів, коли ми з ним були маленькими дітьми!

— То хто він тоді був? Малолітній утікач із сирітського притулку! Геть невихований. А про його сім’ю і походження ми взагалі нічого не знаємо.

— Я виходжу заміж не за сім’ю і не за походження!

Тяжко зітхнувши, тітка Поллі опустилася на подушки.

— Полліанно, ти мене доконаєш! У мене серце гупає, наче паровий молот. Я цієї ночі очей склепити не зможу. Невже не можна було відкласти таку розмову до ранку?

Полліанна підхопилась на рівні. На обличчі її було щире каяття.

— Звісно, тітонько! Завтра ти подивишся на все геть по-іншому, я в цьому впевнена. Цілковито впевнена! — повторила вона з надією в голосі, обертаючись, щоб згасити світло.

Але на ранок тітонька Поллі теж не схильна була дивитись на справу по-іншому. Навпаки, її опір небажаному шлюбові дедалі посилився. Даремно Полліанна намагалась її переконати, сперечалася з тіткою. Даремно пояснювала, що від цього шлюбу залежить щастя усього її життя. Тітка залишалась невблаганною. Вона й чути не бажала про Джиммі! Вона, своєю чергою, нагадала Полліанні про можливі спадкові вади, про неочікувані небезпеки, які можуть підстерігати дівчину, що порідниться з невідомою сім’єю. Нарешті, вона закликала племінницю до почуття обов’язку і вдячності, нагадавши про ніжність і турботу, яких їй так багато років не бракувало у тітчиному домі. Тітка Поллі благала не розбивати їй серце цим жахливим шлюбом, як колись розбила їй серце таким шлюбом мати Полліанни.

Коли о десятій ранку Джиммі, сяючи щастям, постукав у двері будинку Гаррінґтонів, його зустріла перелякана Полліанна, що, здригаючись від ридань, марно намагалась уникнути його обіймів. Пополотнівши, юнак міцно тримав її в обіймах і вимагав пояснень.

— Полліанно, кохана, що все це має означати?

— Ох, Джиммі, Джиммі, навіщо ти прийшов? Я саме лаштувалась детально тобі про все написати, — простогнала Полліанна.

— Кохана, ти ж мені написала! Я отримав твого листа ще вчора ввечері, саме вчасно, щоб устигнути на поїзд.

— Ні-ні, я мала написати знову! Бо тоді, коли я писала того листа, я ще не знала… не знала, що не можу…

— Не можеш?! Полліанно!

Очі молодого чоловіка спалахнули гнівом.

— Чи не хочеш ти сказати, що знову хтось стоїть між нами, кохає тебе, і ти знову вирішила змусити мене чекати? — суворо запитав він, відстороняючи її від себе на відстань витягнутих рук.

— Ні-ні, Джиммі! Не дивись на мене так! Я цього не витримаю…

— То в чім річ? Що саме ти не можеш?

— Я не можу вийти за тебе…

— Полліанно, ти кохаєш мене?

— Так. Кохаю!

— Тоді ти вийдеш за мене! — переможно заявив Джиммі, знову стискаючи її в обіймах.

— Ні, Джиммі, ні, ти не розумієш! Я не можу через тітоньку Поллі, — вивільнилась з його рук Полліанна.

— Через тітку Поллі?!

— Так. Вона мені не дозволить.

— Дарма! — Джиммі крутнув головою. — Це ми владнаємо. Вона боїться, що залишиться без тебе. Але ми їй пояснимо, що вона навпаки здобуде нового племінника.

Полліанна не всміхнулась на жарт молодого чоловіка. Вона скрушно похитала головою.

— Ні, ні, Джиммі! Ти все одно не розумієш! Ти… Як тобіпояснити… Вона вважає, що ти мені не пара…