Іван Карпенко-Карий - Cто тисяч

Копач.Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п'ять, тоді тілько скажемо. А є!… Є!… Душа моя чує, опит - велике діло!

Входять Параска і Мотря.

Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!

Ті ж. Параска і Мотря.

Параска.Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?

Роман.Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.

Копач.А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.

Параска.То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.

Копач.Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?

Параска.А чому ні - спочивайте з богом.

Копач.Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)

Роман.Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)

Параска і Мотря.

Параска.Добре. Іди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.

Мотря пішла.

І що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було. Аж страшно мені робиться од цих приборів, і слова тобі не скаже, що задумає робить…

Мотря вносе вечерю і ставить на столі, між іншими пляшками з горілкою, пироги і сметана.

Мотря.Хто це до нас сьогодня приїде?

Параска.Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля. А сірники є?

Мотря.Є!

Параска.Ходім же.

Одчиняють двері, з другої хати виходять Копач і Роман.

Копач.Спасибі за вечерю! Тепер залізу на солому, як у пуховики.

Виходять; на кону яке врем'я пусто.

Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.

Герасим.Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка.Ходім удвох.

Герасим.От тобі й маєш!… А хто ж буде біля грошей?

Савка.Хіба ж їх хто візьме тут?

Герасим.Е, куме, на гріх майстера нема! Краще я тут посидю - береженого і бог береже.

Савка.І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим.Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось - хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, - потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили - дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - жид зашамотався, бере мішок, не дає… «Давай гроші», - каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.

Входе Параска.

Герасим і Параска.

Параска (тихо). Старий!

Герасим.Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.) Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!

Параска.Та не гвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.

Герасим.Яке там діло?

Параска.Жид прибігав до тебе…

Герасим.Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?

Параска.Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.

Герасим.Тьфу!! Ну?

Параска.Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.

Герасим (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.

Параска.Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!