Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— А хіба це не так? — Олф спробував викликати його на одвертість.

— Ну, це ви не туди загнули, містер Брайрлі, — хихикнув Педді, ніби почув дотепний жарт. — У благородному товаристві, я чув, не цікавляться двома речами: звідки ви берете гроші і хто ваша коханка.

Олф засміявся.

— Ну що ж, Педді, це, звісно, ваша особиста справа. Але у вас усе життя попереду, і ви, бачу, можете досягти великих успіхів. То чому б вам не облишити всі околяси та не піти прямою стежкою?

— Як ви, наприклад? — ущипливо запитав Педді.

Олф криво посміхнувся.

— Хоча б. Правду кажучи, мені це не дуже допомогло. Але зрештою мати репутацію чесної людини — це теж чогось варте, навіть у такому місті, як наше.

— Не так уже й варте, — заперечив Педді. — Навряд чи це вам допоможе, коли доведеться тинятись по трактирах, шукаючи роботи. Ні, перш ніж почати жити за вашим рецептом, треба мати хоч кілька тисяч у кишені.

— Овва! — зітхнув Олф. — Можливо, й ваша правда. Але я інакше скроєний. Для мене є тільки два шляхи: або прямо, або… на той світ.

— Не вдавайте з себе дурня, Олфе, — Педді подався вперед; його бліде веснянкувате обличчя враз набрало напруженого, майже старечого виразу. — Всі тут підробляють на золоті…

— Ви хочете сказати — крадуть золото і незаконно збувають його?

— Ви знаєте, що я хочу сказати. А якщо ви цього навіть не робите, один біс, всі думатимуть, що робите. Так в чому ж різниця?

— В тому, що я цього не роблю. От і все.

— Хай буде по-вашому. — Педді осміхнувся. — Ну, а що б ви робили, якби я не взяв вас на роботу?

— А що б робили ви, якби я не дав ладу вашому руднику? — скипів Олф. — Адже ви самі казали, що берете мене тому, що я чесна людина…

— І знаєте свою справу.

— То й що? Ви незадоволені? А хто вам навів порядок, хто підвищив видобуток? У вас тут із звітністю робилось казна-що, коли я прийшов. А тепер ваша звітність в ажурі. Акціонери можуть нарешті дістати хоч якесь уявлення про стан справ на руднику. Ви маєте змогу платити дивіденди в цьому році…

— Атож, — реготнув Педді. — Містер де Морфе навіть пропонує від імені свого клієнта дві тисячі фунтів готівкою за наш рудник… і все завдяки вашій сумлінності.

Худе, змарніле обличчя Олфа посіріло. Пальці нервово стиснулися в кулак.

— Отже, мої послуги будуть уже не потрібні? — з гіркою іронією спитав він.

— Ви наче в воду дивились, — сказав Педді. — Хіба ви забули, як віддубасили Фріско тоді в поході? Він вам цього не подарував і ніколи не подарує. До того ж у нього завжди напохваті який-небудь гірничий інженер з дипломом. А втім, я міг би ще деякий час не продавати Золоте Перо, оскільки ми робимо тут непогане діло, якби ви так не пильнували кожної піщинки золота, що виходить з шахти.

— Що ви хочете цим сказати?

— А ось що…— Педді нарешті вирішив узяти бика за роги. — Не слід заважати хлопцям підробляти. Це майже всі управляючі розуміють. Всі знають про те, що тут робиться, і дивляться на це крізь пальці. Так більше користі. І хлопці задоволені, не галасують, і золото осідає в країні. Підтримує життя міста. Це краще, ніж дозволяти йому витікати за море, щоб англійські дженджики там у себе могли казитися з жиру. Отож і нехай наші хлопці одержують за своє золото, що їм належить. По-моєму, це правильно і справедливо. Але з нашого рудника хлопцям перепадає дуже небагато. І це через вас, Олфе. Саме тут нам з вами й треба порозумітись. Бо ж не тому я сиджу під землею чи стовбичу біля дробарки; що це корисно для мого здоров’я! Я хочу все бачити на власні очі. Хочу точно знати, скільки золота вислизає ї хто його цупить. І бачу, і знаю, але не втручаюсь. Я своє маю, а якщо ви цього не хочете — залишайтеся дурнем, тим гірше для вас.

— Розумію, — млявим, стомленим голосом промовив Олф, і Педді вирішив, що він нарешті переконав упертого співрозмовника, привів його трохи до тями. — То що ж ви пропонуєте?

— Дуже просто! — радісно вигукнув Педді. — Вам не слід до всього так приглядатися на руднику. Тільки й усього. Ви за це своє одержите, Олфе, повірте моєму слову. Не треба тільки враховувати кожну порошинку золота, яка виходить з шахти або з амальгамаційних листів. Якщо коли-не-коли дещиця й зникне, — невелика біда.

— Обкрадаєте, значить, своїх же акціонерів? Нечесно, Педді, і підло. Робітників я не засуджую. Але ви двічі шахрай: обкрадаєте і робітників, і акціонерів.

Поки Педді говорив, Олф узяв перо й почав писати. Він відповів Педді твердо, рішуче й так спокійно, ніби йому вже було байдуже, як сприйме Педді його слова.