Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Може, й так, — з сумнівом сказав Дінні. — Але мені здається, що перш за все Олфові треба виїхати з міста. Я вже запропонував йому піти разом на розвідку, і що швидше ми це зробимо, то буде краще.

Але марні були всі їхні плани — Олфові вже пізно було помагати. Увечері того-таки дня його знайшли мертвим у чагарях недалеко від Золотого Пера. Поруч нього на землі лежав револьвер; у кишені знайшли листа до Лори.

Олф просив Лору простити його. У нього не було іншого виходу, щоб забезпечити її та Еме, писав він. Грошей, які вона одержить по страховому полісу, їй вистачить на перший час та на дорогу до Вікторії. Олф сподівався, що Лора повернеться до своїх батьків. Дінні допоможе їй у всьому і оформить його справи.

Смерть Олфа приголомшила Дінні. У перші дні Моррісу довелося взяти на себе всі турботи. Саллі була з Лорою, яка не тямила себе від горя. Як міг Олф зважитись на таке? Як міг він забути про все, що їх єднало, і втратити бажання жити?

— Навіщо, навіщо він це зробив, Саллі! — ридала Лора. — Як він міг покинути мене? Невже він не знав, що з ним я пережила б усе, а без нього не можу!

— Він гадав, що так для тебе буде краще, — втішала її Саллі, намагаючись виправдати Олфа. — Він був хворий, не. при собі — і не міг збагнути всіх наслідків.

— Неправда! — розпачливо заголосила Лора. — Це я у всьому винна. Я надто бідкалася, коли він кинув роботу на Золотому Пері, і сердилась на нього. Не могла зрозуміти, чому він це зробив. Я і тепер не розумію. Олф мені лише сказав, що не хоче більше працювати у Педді Кевана, бо він негідник і падлюка. Олфе, коханий мій, чому ти не поділився зі мною! Чому я була такою сліпою дурепою! Як не відчуло моє серце, що твориться у тебе в душі! Ох, Саллі, якби я поговорила з ним, він би цього не зробив. Я б довела йому, що цього робити не можна! Він не повинен був цього робити! Все, що завгодно, тільки не цей жах!

Так, обливаючись сльозами, голосила Лора — знову і знову повторюючи одне й те саме, в розпачі ламаючи руки, марно силкуючись збагнути, як це могло статися, чому спіткав її такий страшний удар. Загинули всі її ілюзії, всі сподівання на щасливе майбутнє — все, про що вони мріяли разом з Олфом.

А ті самі люди, які загнали Олфа у безвихідь — промислові магнати та власники рудників, — ті, хто міг би дати, але не дав йому роботи, тепер голосніше за всіх висловлювали жаль і співчуття з приводу його смерті. Пишномовні некрологи, надруковані в «Калгурлійському гірнику» та «Західному аргусі», віддавали посмертну данину містеру О. Е. Брайрлі, «в особі якого приїски зазнали тяжкої втрати», бо він був «втіленням усіх чеснот — добра, благородна і щира людина, справжній джентльмен, якого поважали й любили всі, хто його знав». Давні товариші Олфа, які разом з ним ділили горе і радощі під час першого походу від Південного Хреста до Хеннана через Кулгарді, висловили бажання поховати його на свої кошти. Вони вирішили ще зібрати поміж себе трохи грошей, щоб допомогти місіс Брайрлі.

Та Лора навіть чути про це не хотіла, і Дінні довелося сказати товаришам, що місіс Брайрлі глибоко зворушена їхньою добротою та співчуттям, але не потребує допомоги, бо Олф подбав про те, щоб забезпечити її на перший час. Олф справді залишив Дінні невеличку суму, а той умовляв Лору взяти ще в нього, щоб вистачило на дорогу до Вікторії, де жили її батьки.

Лора відмовилась їхати. Вона сказала, що залишиться на приїсках і згодом спробує сама заробляти свій хліб: даватиме уроки музики і виступатиме на концертах або гратиме на роялі в ресторанах. Хоч як старалися Дінні та Саллі відрадити її від цього, все було марно. Вона хоче довести Олфу і собі самій, казала Лора, що не така вже вона слабка та безпорадна, якою вважав її Олф, і що він не повинен був губити свого життя.

Лора залишилася жити в тій самій халупі при дорозі на Боулдер, в якій жила з Олфом останнього року, і довгі місяці ходила бліда та засмучена, завжди в усьому чорному. Вона зовсім перестала дбати про свою зовнішність, гладенько зачісувала назад своє гарне волосся медового кольору, і на її очі вмить набігали сльози, як тільки хто-небудь згадував при ній Олфа. Але траур дуже личив їй, і ніхто не мав сумніву, що вона, попри всю її скорботу, знову вийде заміж, якщо залишиться на приїсках.

— Може, серце її і не було розбите, але вона вже не могла стати колишньою Лорою, — казала про неї Саллі. — Після смерті Олфа у неї в очах завжди стояла печаль.

Пліткарі запевняли, що Фріско одним з перших почне залицятися до вдови Олфа Брайрлі. Його частенько бачили з Лорою, коли вона була ще веселою, безтурботною товстушкою. А втім, Саллі знала, що Лора хоча й легковажила трохи в поводженні з Фріско, проте йому не пощастило схилити її до зради чоловікові. В недовгому часі знайшлося чимало охочих приголубити Лору, але Фріско серед них не було.